четверг, 31 марта 2011 г.

Хлопчики та дівчатка (з іменами)

Тепловоз
Чи літо, чи осінь,
весна, чи зима,
а для тепловозів
різниці нема:
летять тепловози
на захід, на схід –
махає рукою
їм Ростик услід.

Бува, як до них
не виходить хлопча –
чогось машиністам
не вистача:
гудок голосисто
на цілу округу
привіт посилає
маленькому другу!...

Як виросте Ростик
крізь хуги й морози
водитиме вміло
і він тепловози.
Попросить у нього
сестричка мала –
то їй привезе
тепловозом – тепла!
В. Лучук



Марина Дмитрівна
У Марини Дмитрівни
стільки всяких справ.
Без Марини Дмитрівни
хто б отак прибрав?
Хто так гарно ліжечко
ковдрою заслав?
Хто старанно віником
скрізь позамітав,
витер пил ганчіркою
з столу та з вікна?
Все Марина Дмитрівна,
все вона сама!
У марини Дмитрівни
п´ятеро дітей
та ще з ранку раннього
тисячі гостей.
З кожним поздоровкайся,
зручно посади,
дай тому цукерочку,
другому води,
той гуляти проситься,
той упав з стільця…
У Марини Дмитрівни
діла – без кінця!
На таку сімеєчку
наварить обід –
із такою справою
жартувать не слід!
Ось вже наготована
зелень для борщу.
Борщику наварено
дітям до схочу.
Ще Марина Дмитрівна
й пиріжки пече:
збоку тільки глянути –
слинка потече!
Та Марина Дмитрівна
набияка:
кращого не знайдете
ви й будівника.
Що вже набудовано
фабрик та домів!
Крім Марини Дмитрівни,
хто б отак зумів?
А коли увечері
діти ляжуть спать,
тут Марині Дмитрівні
треба й почитать.
Сяде, перегортує
отакі книжки!
Довго роздивляється
різні малюнки.
Що в книжках написано
і про що там річ –
все б їй знать хотілося!
Та надходить ніч.
От і сон з дрімотою
до кімнати йдуть
і Марину Дмитрівну
спатоньки кладуть.
Ну, хіба ж не стомиться
кожен чоловік?
А Марині Дмитрівні
тільки п´ятий рік…
От вона умилася,
в ліжечко лягла.
От і спить Мариночка,
дівчинка мала.
Н.Забіла


Маринчина лялька
У Маринки лялька є:
чорне негренятко.
Разом з ним вона встає
і лягає спатки.
Вранці каже: - Добрий день! –
Одягне, умиє
і співа йому пісень,
а воно – не вміє!

Потім їсти принесе,
з ложечки годує.
Негренятко їсть усе
і не вередує.

А тоді бере рушник,
витре йому носик.
Завжди чистим бути звик
чорний негритосик.

Поки дівчинка мала
застеляє ліжко,
негритосик край стола
сам читає книжку.

А коли вона іде
у садок дитячий,
він сидить, на неї жде
і, напевно, плаче!
Н.Забіла


Ранок
Сонце глянуло в кімнату,
зацвірінькали пташки:
- Годі спати! Годі спати!
Прокидайтесь, малюки!

Дружно, враз, в одну хвилину
вся малеча підвелась:
Галя, Валя, дві Маринки,
Кіра, Віра та Юрась.

Вмить – на плечі рушники,
в руки мило й щіточки.
- Умивайтесь, витирайтесь,
чистіть зуби, малюки!

Лиш одна маленька Майя
умиватись не біжить:
чи то спить, а чи дрімає –
все під ковдрою лежить.

- Майя, Майя, уставай!
Від усіх не відставай!

А вона, немов не чує,
не розплющує очей.
Наша Маєчка турбує
і дорослих, і дітей.

- Майя, Майя, чи ти хвора?

Підвелася Майя скоро:
- Я не хвора зовсім, ні!
Добре спалося мені.
Снився сон мені, неначе
ми приїхали на дачу.
Я така була рада –
прокидатися шкода!

Тут до неї ясне сонце
посміхнулось з висоти:
- Що ти, дівчинко! Не сон це,
бо на дачі справді ти!

Майя зразу підхопилась,
узяла свій рушничок,
одяглася, і умилась,
і побігла у садок.

- Раз, два, три, чотири!

Ось малята всі підряд –
Галя, Валя, Кіра, Віра –
на зарядку вийшли в сад.

Потім сіли до сніданку
Майя, Віра та Оксанка,
дві Маринки та Юрко –
пити тепле молоко.
Н.Забіла


http://lesia.vozniuk.com
Неслухняна каша
Наша Настя — гречкоїд:
любить гречку на обід.
Зазвичай Настуня ґречна,
на заваді — хитра гречка.
Каже Настя: «Неслухняна
каша з масельцем гречана.
Замість втрапити до рота,
каші бавитись охота:
шусть — на вуха, скік — на щоки,
додає мені мороки».
Дружно гречку всі ловили,
і гуртом Настуню мили.
Щоб не було суперечки,
не давали більше гречки.
З’ясувалось, неслухняні
і вареники гречані…
© Леся Вознюк


ТУП-ТУП
Котик біга ніжками —
Диб-диб.
Коник теж он бришкає —
Стриб-стриб!
Ну, а в тебе, бачиш, ніжки
Щось не ходять анітрішки.
Ти ступни отак, як киця!
А Оксаночка боїться.
Ти тікай, тікай, коток!
Од сестрички у куток!
Покотися під стілець,
Бистрий м'ячик-стрибунець!
Тут Оксаночка зирнула,
Ручки витягла й ступнула.
За м'ячиком, за котком,
Що вистрибує кругом,—
Туп!
Марія Пригара


Синичка
Прилетіла знадвору синичка,
Зазирнула Сергійкові в личко.
Почала Сергійка будити:
— Ой, не спи, Сергійку, не спи ти!
Ось послухай мою пораду:
Побіжи за мною до саду!
Там я буду від тебе тікати,
А ти будеш на мене гукати:
«Ой, яка ти, синичко, яка ти!
Я вже хочу тебе спіймати».
— Не буди, синичко, Сергія!
Він ще бігати зовсім не вміє.
Говорити не вміє словами,
Він ще тільки сміється до мами.
Марія Пригара


Цокотухи
Що за гомін, що за цокіт
Чути в нашому дворі?
Може, раптом дві сороки
Посварились угорі?
Може, десь уздрівши кішку,
Величезну і страшну,
Дві синички невеличкі
Розкричались на тину?
Чи в горобчиків на ґанку
Бійка сталась голосна?
Ні, це Галя і Оксанка
Розмовляють край вікна!
Марія Пригара


Тайна
А у мене новина:
В мене тайна є одна!
А яка у мене тайна —
Я нікому не скажу.
От лиш Галочці, звичайно,—
Я із Галею дружу.
Тільки я скажу потому:
— Не кажи, гляди, нікому,
А розкажеш хоч комусь,
Я з тобою роздружусь.
Раптом ранком біля ганку
Зустрічаю я Тетянку.
Щось не терпиться мені:
Чи сказати їй, чи ні?
Я скажу лиш наодинці:
— Не кажи про це Маринці,
Бо Маринка наша все,
Як сорока, рознесе.
Бачу Катю — теж подружка.
Чи шепнути їй на вушко?
Чи сказати хоч слівце,
Щоб ніхто не знав про це?
Тільки що то? Вір не вір,
Знає тайну цілий двір.
Як це сталось? Чисте диво!
Отака я нещаслива!
Марія Пригара


Сестра і брат

— Не пищи, Андрійку, в ліжку!
Не заводь своїх пісень!
Тихий будь такий, як мишка,
Бо сьогодні — мамин день.
Бачиш, ось малюнок в рамі,
В банці квіти голубі.
Це дарунок нашій мамі!
Зрозуміло це тобі?
Треба ще прибрать кімнату,—
Каже так Галинка брату.—
Ось конячка, ось ведмідь!
Я піду, а ти посидь!
Та Андрійку тільки рік,
Він ще слухатись не звик.
І без Галі на підлогу
Він умить знайшов дорогу.
Вліз під стіл у ту ж хвилину
І смикнув за скатертину.
На підлогу банка — брязь!
Зразу річка розлилась.
Вбігла Галя: «Ох ти ж лихо!»
Під поріг течуть струмки.
І сидить Андрійко тихо,
Вибира з води квітки.
— Ой Андрійку ти, Андрій!
Ти безсовісний такий!
Що ж це мама скаже нам?
Зараз я тобі задам!
А «безсовісний» Андрій
Рученята тягне їй.
Ну і як його лякати,
Отакого малюка?
Шльопанця гарненько дати?
Не здіймається рука.
— Віддавай, ледащо, квіти,
Та ходімо личко мити.
Чуєш — мама вже на сходах.—
Дзвонить дзвоник —
дзень-дзелень!
Отака була пригода
В березневий гарний день.
Марія Пригара


Сашко-шахтар

У новім високім домі
Проживає п'ятий рік
Вам, напевне, не знайомий
Роботящий чоловік.
В нього дуже бистрі очі,
Все на світі вміє він.
Може дім, коли захоче,
Збудувать за п'ять хвилин.
Дуже гарний дім — дивіться!
Деревця кругом ростуть.
В домі братик і сестриця
Разом з мамою живуть.
Осьде — гляньте! — їх кімната:
Два віконечка вгорі.
А оце іде їх тато
З шахти рано — на зорі.
Тата ждуть з роботи діти,
Вибігають зустрічать...
«Треба хату ще зробити,
Щоб було де працювать».
Майстер наш усе змайструє,
Із таким не пропадеш:
Сам майструє, сам збудує,
Сам у шахту піде теж.
Буде лампочка-карбідка
В нього блимати в руці.
Всі спитають: — Хто це? Звідки
Отакі в нас молодці?.
Осьде він у кліть заходить,
Машиніст дзвінок дає:
— Їде вниз Сашко Пригода!
Відійдіть-но, хто там є!..
Мчить Сашко, мов блискавиця,
Вниз, під землю, з висоти.
Він роботи не боїться,
Не боїться темноти.
З-під землі не видко неба,
Під землею скрізь пітьма,
Та пройде шахтар де треба,
Хоч там сонця і нема.
Мчать вагончики з рудою,
Іскри блискають вгорі.
Цю руду отут, в забої,
Добувають шахтарі.
Стріне там Сашка бригада,
Бригадир гукне: — Здоров!
Ми тебе приймаєм радо,
Якщо ти до нас прийшов!
Коли ти до праці скорий,
Коли справжній ти шахтар,
То руди насиплем гори,
Цілі гори, аж до хмар!
А тоді з руди залізо
Зроблять гарне і міцне.
Робітник залізо візьме
І про тебе спом'яне...
Сталевар наварить сталі
І попросить на ходу:
«Ти працюй, Сашко, і далі!
Ти давай, давай руду!»
...Буде так по цьому слові
Тільки десь за кілька літ,
Бо ще нашому Сашкові
Треба вирости як слід.
А тепер, у ці хвилини,
Із хлоп'ятками в садку
Робить шахту він із глини,
Величезну — ось таку!
Посадили й сад навпроти.
Справам все нема кінця...
Прийде тато із роботи,
Усміхнеться:
— Молодця!
Ти у нас шахтар завзятий! —
Так Сашка похвалить він.—
Підем разом працювати,
Люди скажуть:
«В батька син!»
Марія Пригара



По горішки

Через пагорки й долини
весело біжить стежина.
Через поле, через луг
біжать капці: туки-тук.
До бабусі Настусі,
до кудлатого Рябка
біжить стежечка швидка.

А по ній біжить Яринка,
в неї у руках корзинка,
бо в бабусинім дворі
золотий росте горіх,
золота жар-птиця
на вершку гніздиться.
У Яринки у корзинці
є усім, усім гостинці:
для бабці є капці,
Рябкові – жилетка,
півнику – шкарпетки,
для киці Ликерки –
солодкі цукерки.
Павло Мовчан

Про Велику Вітчизняну війну

Коли земля пробуджується
Лиш гарматні гули
Зникнуть за рікою —
Закує зозуля
Ранньою порою.

Жайворонка голос
Висне в небошатах,
Там, де в'яне колос,
Там, де смерть на чатах.

Передзвоном синім
Вабить луг квітчастий.
Я не можу нині
Автомат відкласти,

Я вслухаюсь в кожний
Пісні звук охоче.
Тільки чом тривожно
Заіскрились очі?

Чуєш, мила пташко,
Ранньою весною
Вже не так і тяжко
Помирать герою.

І хто бивсь хоробро,
Того смерть не мітить —
Йому сонце добре
І крізь землю світить.
Саломея Неріс, 1942 рік
http://svatovo.ws/


Воїнам

Ви — гордість народу, ви — суть його й сіль,
Ядро покоління і сила залізна,
Вогнисте і щедре буяння весіль,
Натхнення, цвітіння, опора Вітчизни.

Ви — воля, якої ніхто не скорив,
Для миру ви сила й опора священна,
Ви — спокій солодкий своїх матерів,
Ви — радість і гордість своїх наречених.

Усе, що я маю,— готовий оддать
За ваші квітучі, озорені весни.
Ви — днини ясної небачена рать,
Ви — в дальнє майбутнє прозріння чудесне.

Ви йдете — Й лягає на землю трава,
І жде вас домівка, і квіти, і води...
У шумі тополь — чуєм ваші слова.
А стан ваш — то посох, опора народу.

Життям своїм чистим — у бурі й вогні
Життя ви утвердили й сонце над краєм.
Ви — святість сердець на священній війні.
Ви смерть подолали — вам смерті немає,

І кров ваша чиста, як промінь зорі,
Всіх недругів змила з гарячої тверді.
Ви — світу основа, ви — богатирі,
Ви карк поламали неправді і смерті.

Ви дня золотого дзвінкі ковалі,
Мислителі й воїни, зодчі й поети.
Ви — щастя, ви — слава, ви — мир на землі,
Ви — спокій Вітчизни, ви — доля планети!
Гафур Гулям, 1945 рік



Україні

О Україно! Знявся вітровій.
Вся в яблунях, пливе твоя долина.
Своїм теплом окопчик грієш мій,
Живу твоїм диханням, Україно!

О ні, не тиха українська ніч!
Пройшовши пекло вогняного валу,
Цвіт яблуні я пригорнув до пліч,
Щоб захистити від страшного шквалу.

Посипалися пелюстки ясні,
Майнули — білосніжні, як хустина.
Здалося: руку подала мені
В окопчик чорнобрива Катерина.

Нема зірок! Повітря крає свист!
Прозоре небо? НІ, воно незряче.
І на лице моє спадає лист —
Такий пекучий, мов сльоза гаряча.

Доволі сліз! Мене Урал послав
Оберегти від горя Катерину.
Біля Уфи я землю цілував,
Щоб визволити братню Україну!

Щоб яблуні схилялись у плодах
На перекопану траншею нашу.
Щоб Катря рвала яблука в садах,
Пригублюючи щастя повну чашу.

Тож бережи у серці пам'ять стріч.
Бо ми прийшли, коли була потреба,
Щоб — знову — тиха українська ніч,
Спокійні зорі і прозоре небо.
Мустай Карім, 1943 рік



Моїй Україні
Cеред щасливих сестер ти щаслива —
Напоєна пачухим медом нива,
Залитий золотом розлогий лан,—

Моя Вкраїно! Біль колишніх ран,
Підків ворожих слід на чистім лоні
Забуто, змито... Сонячно-червоні
Радянські прапори шумлять крильми,
І ми йдемо, прорвавши коло тьми,

Ходою вільною, шляхом просторим
Назустріч далям дивним, неозорим,
В одній сім'ї, як сестри і брати,
До нашої прекрасної мети.

Дуби і явори, берези й сосни,
Струмків і рік переклик стоголосий,
Поля, де колос клониться тяжкий,
Сади в плодах, мов пурпур огняний,

Заводи-велетні, де людський розум
Керує мудро, вугілля й чорнозем,
Картини й книги, статуї й доми —
Це наше все, І це відстоїм ми,

Коли захоче випробувать ворог,
Чи є у нас в порохівницях порох!
Ми ідемо, ми будемо іти,
Ми прийдемо до світлої мети!

* * *
Восени прилітають невідомі птиці,
З дивним криком падають на ріку,
І стрілець сам не знає: може, то тільки сниться,
Що весною він бачив саме таку.

Восени кожен день — якась відміна:
То зів'яла стеблина, то зелений пожовк...
Восени розумнішою стає людина
І ще м'якшим — трави прим'ятої шовк.

Восени залягає риба в ковбанях,
Щоб немудрі якісь бачити сни...
Осінь, звісно, пора розмов останніх,—
Але й сходить пшениця теж восениі
Максим Рильський, 1941 рік
http://svatovo.ws/


Діти війни
За обрій сонечко сіда,
У небі спалахнула вже зоря.
Дідусь з цікавістю газети огляда,
Бабусенька зі мною поезії чита.

Тихо в бабусі я запитала:
- Як же дитинство у вас минало?
Чи вчились у школі? А цукерки були?
Чи мріяли швидше, як я, підрости?

Бабуся мене пригорнула до себе:
- Дорослими, внучко, ми рано ставали.
У віці такому, як ти, уже працювали -
Перемогу разом з батьками здобували.

Тяжко було у роки ті нам жити
Не про цукерки мріяли ми.
Діти просили у матері хліба,
А та зі слізьми дивилась на них…

Роки війни нелегко згадати,
Тим паче дитинство.. воно чи було…?
Бабуся далі не змогла доказати
Вийшла з кімнати, змахнувши сльозу.

Ми, перемоги нащадки, сьогодні,
Доземно вклонімось дітям війни
За синє небо, за сонце і зорі.
За мир, що нам дарували вони.
Чуйко Тетяна,
учениця Райгородської ЗОШ І – ІІ ст.



Перемозі
О, як тебе ми виглядали
Крізь ніч, крізь морок, крізь туман,
Як ми для тебе засівали
Від ворога відбитий лан,
Які човни, які причали
Благословенній готували,
Яким напоєм налипали
Жадоби невтолимий жбан!

Клонилась мати при дорозі,
Простягти руку в далечінь,
Де на дощі і на морозі
Іржав синовній вірний кінь.
Земля здригалася в погрозі.
І омивали чисті сльози
Сипів, що впали на порозі
Життя майбутніх поколінь.

Коли під гордою Москвою
Ворожі пінились вали
І терези страшного бою,
Як світ, розгойдані були,—
Ми, сильні силою одною,
Попід Кремлівською стіною
Стояли, сповнені тобою,
Тобою дихали й жили.

Серед німих воронок чорних
У сталінградському диму,
В ділах, як юність, неповторних,
В гостях у смерті, як в дому,
Ми, військо друзів непоборних,
З ланів, з хребтів високогорних
Мололи ворога на жорнах
І пастку ставили йому.

Єдина воля нас живила,
Єдине сонце гріло нас,
Коли тупа ворожа сила
Отрути повіддю лилась,
Маляток білих кров'янила.
Дівчат неволею душила
І провіщала, чорнокрила,
Нам рабства час і смерті час!

Та в кузнях сивого Урала,
В сухому мареві степів,
В тумані тундри, що лежала,
Неначе мертва, вік віків,
Одна рука мечі кувала,
Орала, сіяла, збирала,
Щоб затупились чорні жала
У зловорожих літаків.

Т час настав, прийшла година,
Незнаменована пора,
Коли воскресла Україна,
Мов цвіт, обаполи Дніпра,
І грізна поплила лавина,
Злетіла зграя соколина
За батька мститись і за сина,
За те, що мучилась сестра.

Що для безсмертя народилось,
Від зброї смертних не умре!
Ми всі збратались і зсестрились,
Новим овіявши старе,
Ми всім народом ополчились,
Дніпро і Волга розгнівились —
І морем бурним покотились
До збаламученої Шпре!

Все чесне і живе на світі
Із нами стало в дружний ряд,
Щоб мертвородники неситі,
Сини злочинства, діти зрад,
Святою правдою побиті,
Навік неславою покриті,
Постали на суді в одвіті
За Ленінград і Сталінграді

І обернувшися весною,—
Та й ким же ще ти стать могла? -
Прийшла ти, рідна, з поля бою
До білосніжного стола,
І хліб лежить перед тобою,
Що певтомленною рукою
В змаганні з тугою-бідою
Солдатка сіяла й пекла.

Шумлять світи зеленим шумом
І жайворонками дзвенять.
Тече непереборним шумом
Тепла і праці благодать,
І не гуляти чорним чумам
По полю, всіяному сумом,—
Рости-цвісти народним думам,
Пшениці й пісні розцвітать!

Весняний гук іде в народі,
Що рідну землю засіва..,
Ой скільки тонів і мелодій!
Ой що ж то будуть за жнива!
Тремтить розбійник, никне злодій,
Почувши стогромове годі,
І сонце, що зійшло па Сході,
Огнями всесвіт залива!
Максим Рильський, 1945 рік



Україні
Україно моя! Чисті хвилі ланів,
Променисті міста, голубінь легкокрила!
Україно! Сьогодні звірів-ворогів
Ти грудьми вогняними зустріла.

Україно, живого труда сторона,
Зорі ясні, погожії, тихії води!
Україно! Ти в славній борні не одна,
В ній з тобою під стягом багряним — народи!

Не один ти стрічала погрозний погром,
Знаєш тупіт, і стукіт, і грюкіт Батиїв,—
Та з пожару щораз лазуровим вінком
Виникав твій співучий, могучий твій Київ.

Бачиш — руський з тобою, башкир і таджик,
Друзі, браття твої, громоносна лавина.
Свят союз наш, народ непоборен повік,
Нездоланна повік його сила левина.

Мати ніжна моя! Знай: по бурі тяжкій
Перемога засяє дзвінка і погідна.
Славен буде в народах священний твій бій,
Славен серп твій і меч твій, свята моя, рідна!
Максим Рильський, 1941 рік



Ластівки

Тут вчора лютий бій гримів:
Стоїть зчорніла геть верба,
І ринва — дощова труба,
В яку і дощ, і грім сурмив,
Всім сповіщавши про весну,
Звиса оглухла, й видко їй:
Над нею в тиші голубій
Будують знов притулок свій
Дві ластівки...

І на стіну
Вже дикий хміль, в'ючись, поліз,
Немов чекає, що в вікні
Рука майне, як в давні дні,
Чи білий льон дівочих кіс.
На вулиці боєць стоїть,
Він задивився теж в вікно,
Мов сподівається ізнов
Між кам'яниць отих зустріть
І юність, І красу дівочу.
А мо' до тих щасливих днів,
Коли до батьківських домів
З далеких вернуться шляхів,
Вартує хатку ластівочу?
Максим Танк, 15 травня 1941 рік


Лист

Вже пирій пустив листочки,
Йде весна по краю.
А від тебе ні рядочка,
Милий, я не маю.

Простелю я слід сльозами,
Протопчу стежини.
На дорогах поміж нами
Причаїлись міни.

Крига плине в темні далі,
Все повите горем.
Линуть вісники печалі —
Вітерець та ворон.

Пророста пирій імлистий,
Сходять трави різні.
Гілка серця пустить листя
Тільки у Вітчизні.
Саломея Неріс, 1942 рік


Мій перший вірш написаний в окопі
Мій перший вірш написаний в окопі,
на тій сипкій од вибухів стіні,
коли згубило зорі в гороскопі
моє дитинство, вбите на війні.

Лилась пожежі вулканічна лава.
Горіла хата. Ніч здавалась днем.
І захлиналась наша переправа
через Дніпро - водою і вогнем.

Гула земля. Сусідський плакав хлопчик.
Хрестилась баба, і кінчався хліб.
Двигтів отой вузесенький окопчик,
де дві сім'ї тулились кілька діб.

О перший біль тих не дитячих вражень,
який він слід на серці залиша!
Як невимовне віршами не скажеш,
чи не німою зробиться душа?!

Це вже було ні зайчиком, ні вовком -
кривавий світ, обвуглена зоря! -
а я писала мало не осколком
великі букви, щойно з букваря, -

той перший віршик, притулившись скраю,
щоб присвітила поночі війна.
Який він був, я вже не пам'ятаю.
Снаряд упав - осипалась стіна.
Л.Костенко
http://sasl.at.ua



Не плачте, мамо, не треба...

Не плачте, мамо, не треба,
вже не вернути сина.
Он вiн лежить пiд тином,
скроня злегка в кровi.

I меркне зимовий вечiр,
утiха твоя єдина,
А з лiсу iдуть повстанцi,
закуренi в дим, живi.

Чого ти журишся, батьку,
що хату спалили клятi?
Брата забили в пута,
сивiє, бач, голова.

Пожитки твої хорошi,
радостi небагатi-
Усе димить в попелищi
i тлiє, не дотлiва.

Iржали конi в артiлi,
ворота скрипiли новiї,
Забрали овець i коней -
кривавий слiд по травi...

I меркне зимовий вечiр
в далекiй сивiй завiї,
А з лiсу iдуть повстанцi,
закуренi в дим, живi.

Он ту яблуневу гiлку,
де снiгу замети бiлi,
Ти сам щепив iз сусiдом,
цвiти, мiй веселий дiм!

Ми знаємо, знаєм, знаєм! -
кричать пеньки обгорiлi
Iз хати, з комори, з клунi
в сльозах i в горi твоїм.

Повiшених вiтер гойдає.
Гармата б'є опiвночi.
I тлiє все в попелищi:
i радiсть, i труд, i пiт.

Дивляться зорi з неба,
немов замучених очi,
Немов розстрiляних очi
бiля кленових ворiт.

Не плачте, мамо, не треба,
i ви не журiться, тату,
Друзi iдуть зi сходу,
сурма не грає - б'є!

Катiв поведуть на страту,
на нашу святу розплату,
I в них не вистачить кровi
за грiзне горе твоє!
А.Малишко
1943 р.


Солдат
Упав солдат в бою нерівнім
На трав настелені мости...
Та поклялися друзі вірні
До Перемоги з ним прийти.
Й таки прийшли. О тій годині,
Коли настав кінець війни,
Він розписався у Берліні
Своїм багнетом на стіні.
Коли ж додому повертали,
Звільнивши од напруги світ,
До праці вірні друзі стали,
А він підвівся на граніт.
Підвівсь і став як образ слави
О тих, що ніч перемогли,
Щоб діти вільної держави
Рівнятися на них могли.
О.Довгий
http://www.bizslovo.org



Проводи
Хрести дубові туляться в берізках.
Квітує поле в пахощах медове.
Прославши скатерті при обелісках,
Своїх солдатів поминають вдови.

Вже оддзвонили дзвони великодні.
Вже на гробках молебні одслужили.
Такі сумні й задумані сьогодні,
Ой, затужили вдови, затужили!

Що мій лежить за Віслою, далеко.
Якби землі хоч рідної на труни.
А ті ж обличчя - як скрипкова дека,
Що вже на скрипці порвані всі струни.

А мій пропав десь безвісти, не знаю.
Чи хоч над ним горбочок нагорнули?
Як я ж тепер чужих тут поминаю,
Щоб і мого десь люди пом'янули!

А я ж нічого в бога не просила,
Мені ж тоді було хоч в ополонку,
Що я ж дитя під серцем ще носила,
А вже мені прислали похоронку.

Великий день... Великдень Перемоги..
Все ж наче вчора. А літа минають...
На проводи, в степу біля дороги,
Своїх солдатів вдови поминають.
Л.Костенко



Тут обелісків ціла рота...

Тут обелісків ціла рота.
Стрижі над кручею стрижуть.
Високі цвинтарні ворота
Високу тишу стережуть.

Звання, і прізвища, і дати.
Печалі бронзове лиття.
Лежать наморені солдати,
А не проживши й півжиття!

Хтось, може, винен перед ними.
Хтось, може, щось колись забув.
Хтось, може, зорями сумними
У снах юнацьких не побув.

Хтось, може, має яку звістку,
Які несказані слова...
Тут на одному обеліску
Є навіть пошта польова.
Л.Костенко



Салюти миру
В дні травневі, мріями багаті,
Коли щастя хлюпає з пісень,
Ми щороку зістрічаєм свято -
Перемоги радісної день.

І встають у пам'яті дороги,
Ті, що довелося нам пройти,
Щоб багряний прапор Перемоги
Над рейхстагом гордо пронести.

І живуть у пам'яті народу
Його вірні дочки і сини,
Ті, що не вернулися з походів
Грізної, великої війни.

Їх серцям - віками пломеніти
На червоних наших прапорах,
Їх думкам - перемагать і жити
В наших творчих думах і ділах.

Їх життя, їх помисли високі,
Котрим не судилось розцвісти,
Закликають мир ясний і спокій,
Як зіницю ока, берегти.

І тому, коли надходить свято, -
Кожен рік у травні, навесні, -
Наші грізні бойові гармати
Салютують миру - не війні!
В.Симоненко
http://www.bizslovo.org



Журавлі
Журавлі летять спокійним клином,
Розрізають синю височінь
І летять, курличуть безупинно
В далечінь, безкрайню далечінь.
Вийде мати одинока в поле;
В самотині піде по ріллі,
Уклоніться жінці сивочолій
Журавлі - солдати - журавлі
Повесні вона вас виглядає,
Як зоря з зоріє над селом,
І чекає, все ж таки чекає.
Може, син торкне її крилом.
М.Уманець



Зупинися!
Де б не був - в Москві, а чи Соренто,
Де б не був - в Парижі, чи Варшаві,
Зупинися біля монументу -
Де в граніт закута вічна слава.
Зупинися... Друже, зупинися -
Там твої батьки, а може, й діти...
Уклонися, низько уклонися
Тим, що вічно в серці будуть жити.
Не пройди, сучаснику, спокійно,
Квіти поклади на ці могили,
Кинь прокляття розпроклятим війнам.
И тих вшануй, які життя любили.
М.Уманець



Не забувають матері!

Коли було - усім відомо:
В червневі спалахи зорі
Синів випроводжали з дому
Закут; в смуток; матері.
Синів, що пестили з колиски,
Аж забуваючи про сни...
Були у серці материнськім
До сивини дітьми вони.
Злі рани не злічить довіку
Грозових незабутніх днів,
Коли у дім сини-каліки
Прийшли до рідних матерів.
Хоч відгриміли вже гармати,
Живуть сини в теплі, добрі –
Неначе з фронту в рідну хату
На них чекають матері.
М.Уманець



Нам не треба війни
Нам не треба війни, не треба –
Ми за спокій і мир на Землі,
Щоб не коршаки в чистому небі,
А космічні пливли кораблі,
Щоб щасливо зростали діти
І не бачили жаху війни,
Щоб зловісний воєнний вітер
Був розвіяний вітром весни.
Вітром правди і сили людської –
Силу ту не здолати в віках -
Нас даремно лякають війною,
Міць народу - в народних руках!
Нам не треба війни, не треба –
Ми за спокій і мир на Землі.
Щоб не коршаки в чистому небі.
А космічні пливли кораблі.
М.Уманець


День Перемоги

Смак незабутній перемоги
Лунає досі у серцях.
Блиск переможної дороги
Дарує радість у роках.
Вони пройшли, вони здолали
Той шлях, жорстоких ворогів,
Неприязнь долі подолали,
Знайшли себе серед снігів,
Серед пустельних бур змагались,
З дощем и зливою злились.
Роки пройшли, вони лишились,
Вкраїну захищать клялись.
Під свистом куль ішли до цілі.
І вибух бомб, снарядів дзвін
Їм додавали сил у полі.
І далі йшов з вогнем загін
До перемоги, щоб відбити
Фашистів зло, звільнити світ
Від окупантів, щоби жити
Змогли спокійно, край щоб квіт.
Героїв мало вже лишилось,
Покрила скроні сивина,
А щастя у серцях з'явилось,
Лише в душі гримить війна.
На грудях ордени, медалі,
В строю їх чутно тихий дзвін.
Нам ветерани спасли долі –
За це їм наш низький уклін.
Я.Яресько
http://www.bizslovo.or

среда, 23 марта 2011 г.

Загадки

Лісові загадки
Клубочок
По лісі стежинкою
дівчинка йшла
і раптом клубочок
на стежці знайшла.

Хотіла торкнутись –
ой, що ж то за жах!
Цей сірий клубочок
увесь в колючках!

Дівча від клубочка
відскочило вбік,
а він ворухнувсь,
розгорнувсь та й утік!...

Ну, хто догадається –
що ж то було?
Який це клубочок
дівчатко знайшло?
Н.Забіла


///
Вийшов кінь на оболонь:
в грудях – бухає вогонь;
сіна їсти не дають,
батогом його не б´ють,
а як полем він іде –
вслід сім борозден кладе.
(Трактор)

Невелике, без´язике,
кожен його знає,
бо воно з самого ранку
голосно співає.
(Радіо)

Білий голуб прилетів
крилами зашелестів
і усі земні новини
розказав за півгодини.
(Газета)
Ніл Галевич
(переклад В.Лучук)

воскресенье, 20 марта 2011 г.

Про хліб

Хліб
Тільки-но з печі,
Скоринка в золі –
Свіжа хлібина
Лежить на столі.
День розпочався
З цієї хлібини…
В ній наш достаток,
Могутність країни,
Наших морів
Нетривожена синь,
Шлях до зірок
У космічну глибінь,
Кажуть в народі
Правдиві слова:
Хліб-годувальник –
Всьому голова!
Л. Компанієць

четверг, 17 марта 2011 г.

Про школу

Крилата школа
На світанку вулицею міста,
Де шумлять про зиму явори,
З рюкзаками, як парашутисти,
Поспішають юні школярі.

Наша рідна школа біля гаю
Схожа на літак-аероплан.
Цей літак щоранку вирушає
У далеку подорож до знань.

Опадає з кленів перше листя
На кущі калин і мій рюкзак.
Осінь у червоному намисті
Проводжає літо на літак.
А. Качан

Смішинки та гуморески

Виправдався
Як вернувсь Івась додому:
не шапка – а клоччя.
Батько поглядом відміряв:
- Знов учворив, хлопче!...

Мне в руках подерту шапку,
не підводить чола.
- То не я , то хлопці, - каже, -
грали у футбола.

Батько: Ну, а ти дивився,
роззявивши рота?
- Ні! – Підскочив аж Івасик. –
Стояв на воротах!
Йосип Струцюк


Не встиг
Став Микола на порозі:
- Я ішов од бабці
і посередині рову
посковзнувсь на кладці…
- Як? У рів та в нових штанях? -
До Миколи мати.
- Мамцю, сталось все так швидко -
Я й не встиг їх зняти.
Йосип Струцюк


Не може бути
- Не відказуйся, на пляжі
тільки твій браток
закопав, зарив глибоко
одяг мій в пісок!

- Ні! Того не може бути,
мій мене послухав,
він черпав із річки воду
вашим капелюхом.
Йосип Струцюк


Прибита гиря
Знову Льоня – в дяді Льоші,
знову на подвір´ї
все обмацує та ходить
доокола гирі.
- Гарна іграшка? - питає
в Льоні дядя Льоша.
Хлопчик глянув на спортсмена
і каже: - Хороша.
- Отаку б тобі додому,
правда?
- Правда, - каже,
бо не знає іще Льоня,
скільки гиря важить.
- То бери.
Хлопчина взявся
обома руками –
ані з місця двопудова,
як стіна, як камінь.
- Мало каші з´їв ти, хлопче,
що ж будеш робити?
- Е-е, дядю, - усміхнувся, -
та ж вона прибита.
Йосип Струцюк


Мирон як Мирон
- Як там, Савичу, мій внучок? -
запитав дідусь. –
Чи побачу його вченим?
Чи діждусь?

- Та нічого, - каже вчитель, -
Мирон як Мирон.
Щойно в мене відпросився
на Ваш похорон.
Йосип Струцюк


Чому я спізнився?
Це я запізнився до вас на урок?
Та знаєте, скільки я звідав морок?!
А ви поміркуйте: уранці спросоння
будильник ударив мене по долоні.
Хотів я проснутись, та, бісова сплюха,
подушка мені приліпилась до вуха.
Почав я взуватись, а тут черевик
вчинив на всю хату і лемент, і крик:
- Куди ти від мене сховав мою ногу?
- Прийшлося бабусю гукать на підмогу.
- А вийшов – надворі попав у біду:
дід вишні обносив у нашім саду.
Так я того діда вже так налякав,
що сам на бігу розпанахав рукав.
А потім я довго втікав од кота:
бляшанку чіпляв він мені до хвоста.
Якого хвоста? Кіт же просто не знає
про те, що хвостів у дітей не буває.
А потім зненацька, ще й посеред шляху
накинулась річка на мене, невдаху.
Відкинув я річку подалі від книг,
а сам – то вже ледь роздягнутися встиг!
Ну й плавала річка у мене на спині –
аж губи у неї зробилися сині!
А потім… А потім страшна, аж зелена,
копиця з розгону полізла на мене!
А потім… Ось бачьте, під оком – синець!
То в мене з рогатки вціляв горобець!
А потім… Та, врешті, хіба цього мало?
Коли б ви хоч трохи такого зазнали,
то ви б не питали нікого й ніколи,
чого це до хлопців спізняються школи…
В. Моруга


Запасливий
- Знову мокрі черевики?! –
Сварить Вову мати.
Ти, мабуть, в усіх калюжах
Встигнув побувати?
- Що ви, мамо, - каже Вова, -
Не хвилюйтесь дуже:
Ще й на завтра залишилось
Чотири калюжі!
І. Січовик


Футбол
У дворі великий галас:
Пес Бровко і кіт Мурко
Поганять м´яча зібрались
Там, де грядка з часником.
- Гав! Няв! Перейняв!
- Хто це гам такий здійняв?
Це курчата і качата
Позбігались вболівать:
- Ців! Кудлатий, не зівати!
- Кря! Вусаню, так тримать!
- Няв! Гав! Проморгав!
Хто з них виграв, хто програв?
А ніхто. Бо вже з хатини
Із ганчіркою в руці
Поспішала господиня
Віншувати молодців.
- Ой! Няв!
- А щоб знав!
- Скаву! Гав! – пошкандибав…
І кудлатий, і вусатий
Кожен гру запам´ятав.
Л. Дяченко


Хто винен?
В Андрійка м´ячик голубий –
Прудкий він і стрибучий!
Та раптом шкоди наробив –
Андрійко в шибку влучив!
«Ні, шибки я не розбивав, -
Андрійко гірко плаче,
- Я просто в м´ячика тут грав,
А в шибку влучив… м´ячик…»
Микола Калінін


Мультфільм
Я сиджу в кімнаті тихо,
Мов немає мене вдома.
Що там сталося за лихо?
Це ж мультфільм про Джеррі й Тома.
Я не можу відірватись
Від екрана ні на мить.
Кіт і мишка вміють гратись,
Різні капості робить.
І мені давно відомо,
Це підтвердить вся сім´я, -
Я люблю найбільше Тома,
Бо вреднющий він, як я.
Лариса Цілик


Неуважна няня

Бульваром якось няня йшла.
Няня саночки везла.
Хлопчик в саночках сидів,
Хлопчик з саночок злетів.
Бачить няня – легше стало
І скоріш закрокувала.
На базарі побувала,
Подивилась на товар.
На пожежі поштовхалась –
Не щодня ж таке бува.
Солі пачечку купила
Та іще шматочок мила,
Ще й куму свою зустріла,
З нею довго гомоніла.
Раптом повз пройшли солдати,
Почали вони співати.
І за ними наша няня
Йшла у ногу аж до бані.
Озирнулася – дарма,
Хлопця в саночках нема…
Няня в розпачі безмежнім:
- Де ж я хлопця загубила?
Чи, можливо, на пожежі
Малюка водою змило?
На бруківці, на базарі?
Може, десь на тротуарі?
Так стоїть вона годину:
- Де ж поділася дитина?
А хлопчик біля дому жде
І нікуди він не йде.
Бо не знає, що робити –
Вдома можуть насварити.
Скажуть:
- Що ж ти наробив,
Де ж ти няню загубив?
Е. Успенський


Будить мама ведмежатко
Будить мама ведмежатко
Рано навесні:
- Прокидайсь, моє малятко,
Вже розтанув сніг!
Вже птахи давно щебечуть,
Уставай, сонько! –
Мама штурхає за плечі,
Та мовчить Мишко…
- Що ж, - зітхнула сумно ненька, -
Ох, біда, біда!
Буду я тепер, бідненька,
Їсти мед сама.
- Зачекай! – Мишко підскочив, -
Вже біжу, біжу!
Лиш візьму велику ложку –
І допоможу!!!
Олеся Мамчич


Хто в хатці живе?
Побачила вчора й злякалася трішки:
На спині хатина, під стріхою ріжки.
Ті ріжки ворушаться, наче антени,
І вказують шлях із хатини до мене!
- Хто ж мешкає в ній – риба, птиця чи звір?!
Ой, краще швиденько заскочу у двір,
Сховаюсь отут, за кущами малини,
Дивитися буду на дивну хатину:
Та й в хатці злякались – сховалися ріжки…
Я довго сиділа в малині зеленій,
Дивилась на хатку, а хатка – на мене.
Любов Голота.


Кусючий собака
«Кусючий собака!» - об´ява казала.
«Кусючий собака!» - табличка вважала.
«Кусючий собака!» - розсердились люди.
«З господарем пса ми водитись не будем!
Бо нащо тримати собаку такого,
Що зможе вкусити ні з того ні з сього!»
Та ось випадково по цьому провулку
Йшов хлопчик маленький і їв свіжу булку.
Хлопчина, звичайно, читати не вмів
І в двір, де собака кусючий, забрів.
Побачив хлопчинка рудого собаку.
Собака спочатку присів з переляку.
Кусючий собака маля не вкусив:
Він лагідно булки шматок попросив.
Приємно обидва в садочку гуляли,
Приємно обидва собі розмовляли.
Аж тут у провулку почав хтось кричати:
- Ой, треба дитину з біди виручати! –
Народ на подвір´ї зібрався, з´юрмився,
Народ із господарем хати сварився.
Собака ж кусючий сидів, дивувався,
Бо зовсім не знав, що кусючим вважався.
Валентина Байкова

Про Великдень, Вербну неділю та писанки

Жайвірковий Великдень
Вітерець бринить гілками
і гойдає тишу.
Добре жайвірковій мамі –
писанки всім пише.

З піднебесся сіра птиця,
бо весни месія,
в сіру землю, як годиться,
дзвінко зерна сіє.

Що за зерна! Що за трелі!
Що то за причина!
І сміється світ веселий
добрими очима.

Жайвірок малий і сірий
взяв на крильця небо,
в свято першим він повірив –
так, напевне, й треба.
Сіра птиця, як годиться,
сіє, посіває,
з Великоднем всіх вітає,
Бога звеличає.
Йосип Струцюк

///
Там пташки літали,
Весело співали,
Ісуса Христа звеселяли.
І ми будем співати,
Ісуса Христа звеселяти.
Там громи гриміли,
Додолу упали.
Підіть, діти, підніміте,
Красним яєчком обдаріте.
Поки новий світ настане,
Земля потрясеться,
Камінь розпадеться.
До гроба не мався, —
Камінь розпався,
Христос воскрес із мертвих!
http://storinka-m.kiev.ua
«Звичаї нашого народу»
Олекса Воропай


///
Христос воскрес, не сам я знес,
А сам з собою душу покою.
Прийняв Христос великі муки,
Взяли Його під Божі руки,
Його мати стояла, такі слова звіщала:
«Ой, синочку мій ясний,
Перед тобою світ красний,
Як будеш ти воскресати,
Будуть перед тобою янголи літати,
З святим Воскресінням поздоровляти».
За таке поздоровлення діти діставали від господині крашанку, а від господаря гроші.
На Слобожанщині діти «віршували» так:
Христос воскрес із мертвих,
Сонце святиться,
Ісус Христос на світ родиться.
Божа мати на камені стояла,
Криваві сльози проливала:
Пилате, Пилате!
Як нам Христове тіло зняти,
На престол положити,
Плащаницею укрити?
http://storinka-m.kiev.ua
«Звичаї нашого народу»
Олекса Воропай


Писанки
Виводить мати дивним писачком
по білому яйці воскові взори.
Мандрує писанка по мисочках
із цибулинним золотим узваром,
з настоями на травах і корі,
на веснянім і на осіннім зіллі -
і писанка оранжева горить
у філіграннім сплеті ліній.
То вже вона, як дивовижний світ,
то вже дзвенить, як згусток сонця,
буяють буйно квіти у росі,
олені бродять в березневім сонці.
І стилізовані сплітаються сади
у маєві густих обрамлень,
мереживом найтоншим мерехтить
геометричний космацький орнамент.
...І я поплив у світ дитячих мрій,
на білі колискові оболоні:
котились писанки з гори -
ясні сонця у мамині долоні.
Ігор Калинець
http://garbuz.org.ua




Писанка
Як нарешті панна-писанка
написалася,
То при всіх своєю вродою
запишалася:
і віком весняним,
і личком рум'яним,
і косою вітвистою,
і сорочкою барвистою,
і спідничкою-міні,
і "перчиком" на коліні...
- Ось була я, - каже, - білою,
як стіна,
А зробилася розцнілою,
як весна!
А ми до писанки:
- Почекай-но, панно-писанко,
зупинися,
Перед люстром у тарільчику
покрутися,
Бо ж такою ти зробилася
не одразу -
Хтось чогось тобі та виділив
на окрасу?
А писанка до нас:
-Всі всього потрошку:
Бджілка - дрібку воску,
Голка - кінчик вушка,
Щоб чим тонша смужка,
Свічечка - пломінчик,
Сонечко - промінчик,
Цибулина - гарну
Золотисту барву,
Небо - барву лену,
А трава - зелену...
Всю ж мене списали
Пальчики Оксани...
Потім освятило
Просяне кропило...
Потім... всім я щиро
Дякую за це!
Особливо! -курці,
Що знесла яйце!
Богдан Стельмах
http://garbuz.org.ua



Писанки

Курка з нашого села
- Гляньте! - писанку знесла!
Може, не довірить хтось -
Ось вона у мене, ось!
Тут узори й тут узори,
А між них високі гори,
Сяє зірка із небес, возвіща:
- Христос Воскрес!
Каже Ромчик:
- Не лукав,
Певно, сам розмалював?
Петрик з вулиці гука:
- Гляньте, в мене теж така!
- В мене!
- В мене!
І в усіх! Лине пісня, наче сміх,
Сяє зірка із небес, возвіща:
- Христос Воскрес!
М. Петренко
http://garbuz.org.ua



Писанки

(Народне повір 'я)
А з четверга, темної нічки,
Без місяця і без свічки
Оливная гора сіяє:
Бо там Син Божий у слізоньках потопає.
К землі припадає, Господа благає:
- Не дай мене, Боже,
На ті муки тяженькії...
А може, - йой, Боже! -
Може, така мені доля
Від тебе судилась?
Нехай буде твоя воля,
І царство, і сила.
А може, б мож тую чашу
Від мене узяти?..
Не мож було. Замучили.
А Божая Мати,
Та бідна, нещаслива мати
За Русалимом, в крайній хаті
Сидить собі коло печі,
Вощик крас, в череп моче
І в новенькім черепочку
Топить його на жарочку.
І вощику натопила,
І золоту кісточку купила,
І покладків свіженьких, біленьких узяла.
Воском уписала,
Ще й намалювала,
Відтак в кошелик поскладала,
Та й до Пилата поспішала,
За Пилатом навколішки ходила,
Писаночки носила,
І курочку в даруночку,
Та все благала-просила:
- Пилатію, воєводо,
Славний государю,
Пусти мені мого сина...
Одного і маю,
Лиш одного, мій паночку,
їй Богу, одного!
Я ще кращих понапишу,
Ще кращих, - їй Богу,
Ще я кращих понапишу...
Одного і маю...
- Не плач, не плач, Пречистая!
- Його вже немає:
Уже жиди замучили.
К землі повалилась,
Мов убита - а писанки
У світ розкотились.
Ю. Федькович
http://garbuz.org.ua



///
Тоненьким прутиком
З вербовим котиком
Себе вітаємо
Легеньким дотиком...
Радісну вістку
Собі говоримо,
Що день великий
Не поза горами,
Що вже за тиждень
Буде Великдень!
Марія Хоросницька
http://yrokityt.at.ua



Вербиця
Ой ти гілко, гілко вербова!
На тобі зелена обнова.
Ще холоднувато надворі,
А ти вже в святечнім уборі.
Ти вже у церковцю ходила,
Господу стежинку встелила
І до нас вернулась, свячена
Гілочко вербова, зелена.
Ти торкни Оленочку трішки,
Хай росте, як мама, заввишки
А Максимка – шпарко й багато,
Хай здоровий буде, як тато.
Н.Горик
http://yrokityt.at.ua



Примовка
Верба б’є, не я б’ю,
За тиждень – Великдень!
Уже недалечко
Червоне яєчко.
Лоза б’є, не я б’ю,
За тиждень – Великдень!
Будь здоровий, як вода,
І багатий, як земля.
http://yrokityt.at.ua


///
Привіт, горобчику! Ти знаєш –
Христос воскрес?!
Ця звістка райдужно лунає
Аж до небес!
Привіт, кульбабко! Знаєш ти –
Смерть переміг Ісус?!
Немає влади в темноти,
Я Богові молюсь!
О сонечку, привіт, привіт!
Зі мною порадій!
Любов’ю викупив наш світ
Господь, Спаситель мій!
Співають небо і земля,
Луна хвала над світом,
Бо кожне серце промовля:
Воскрес наш Викупитель!
Зоряна Живка
http://yrokityt.at.ua



Радісний надходить день
Радісний надходить день,
Дзвонять дзвони: дзень-дзелень,
Понад міста, понад села
Лине вісточка весела.
Ясне сонце над селом,
Наче писанка, зійшло –
Вибігайте з хати, діти!
Як сьогодні не радіти?
Вийдем-вийдем на горбок,
Заспіваєм гагілок,
Що весна вже воскресла,
Нам Великдень принесла.
Р.Завадович
http://yrokityt.at.ua



Христос Воскрес!

Радість з неба ся являє,
Паска красна день вітає,
Радуйтеся щиро нині –
Бог дав радість всій родині,
Бог дав радість нам з небес,
Христос воскрес!
Христос воскрес!
http://yrokityt.at.ua


На великдень на соломі
На Великдень, на соломі
Против сонця, діти
Грались собі крашанками
Та й стали хвалитись
Обновами. Тому к святкам
З лиштвою пошили
Сорочечку. А тій стьожку,
Тій стрічку купили.
Кому шапочку смушеву,
Чобітки шкапові,
Кому свитку. Одна тільки
Сидить без обнови
Сиріточка, рученята
Сховавши в рукава.
— Мені мати купувала.
— Мені батько справив.
— А мені хрещена мати
Лиштву вишивала.
— А я в попа обідала,—
Сирітка сказала.
Тарас Шевченко


Христос Воскрес!
Христос воскрес! Радійте нині діти!
Сповнилося найбільше із чудес.
Пропала тьма, і сонце правди світить.
Христос воскрес! Воістину воскрес!
І.Савицька
http://yrokityt.at.ua




///
Великоднє сонце сяє у ясній блакиті,
Теплим променем цілує світ увесь.
І серця для радості відкриті:
Знайте, люди, що Христос Воскрес!
Горобці цвірінькають надворі –
То вони співають Богу честь!
Позабудьте сумніви і горе,
Бо Христос Воістину Воскрес!
Зоряна Живка
http://yrokityt.at.ua



Великдень
Завела нас веснянка у коло,
Красне сонце веде всіх за руки.
І квітки, наче струни, навколо
Таємничі розхлюпують звуки.
І земля – ніби писанка світла –
Кольорова, весела сьогодні.
В церкві люди – святкові й привітні.
Воскресаєм у дні Великодні.
Христина Білоус
http://yrokityt.at.ua



Воскресіння
Що за день чудовий воскресіння,
Сповнений любові і надій?
За чиїмось мудрим повелінням
Світ довкола враз помолодів.
Прямо в хату ллється сонця повінь,
Вже давно такої не було.
А душа стає моя раптово,
Наче біле лебедя крило.
Хоче в небо визволення ради
Із пітьми, що застує мені...
Воскресіння – то велика радість,
Благодать Господня навесні.
Сергій Рачинець
http://yrokityt.at.ua



///
Сонце зійшло і морок щез,
Ранок у чистих росах…
“Нині, сьогодні Христос воскрес!” –
Лине хвала стоголоса.

Господа славить квітом рясним
Жовта мала кульбабка
І соловейко співом ясним,
І у ставочку жабка.

Радо співаймо серцем усім:
Бог наш дарує спасіння,
В небі для нас приготовано дім!..
Славмо Христа воскресіння!
Зоряна Живка
http://yrokityt.at.ua



ХРИСТОС ВОСКРЕС!
Христос Воскрес! Усе радіє,
Сміється сонечко з небес,
Прозора річечка леліє –
Христос Воскрес!
Христос Воскрес!
В траві фіалочки зітхають
І пролісок тремтить увесь,
Розквітла яблунька аж сяє –
Христос Воскрес!
Христос Воскрес!
Дзвенять пташки у полі, в лісі;
І дзвін співає до небес,
Де білі хмарки розплилися –
Христос Воскрес!
Христос Воскрес!
M. Верес
http://www.angelyatko.com.ua



///
Святковий передзвін
Лунає дзвін з усіх сторін:
— Христос Воскрес!
Безсмертний він!
Злітають звуки до небес:
— Дінь-донь, дінь-дон!
Христос воскрес!
Здаля озвався баритон:
— Йому хвала!
Дінь-донь, дінь-дон!
І звідусіль їм вторять в тон:
— Христос воскрес!
Дінь-донь, дінь-дон!
Триває срібний передзвін:
— Славім його!
Земний уклін!
Лунає дзвін з усіх сторін:
— Христос Воскрес!
Безсмертний він!
Леся Вознюк lesia.vozniuk.com


ХРИСТОС ВОСКРЕС!

Христос Воскрес! Радійте, діти,
Біжіть у поле, у садок,
Збирайте зіллячко і квіти,
Кладіть на Божий хрест вінок.
Нехай бринять і пахнуть квіти,
Нехай почує Божий рай,
Як на землі радіють діти
І звеселяють рідний край.
На вас погляне Божа Мати,
Радіючи, з святих небес...
Збирайтесь, діти, нум співати:
Христос Воскрес! Христос Воскрес!
Леонід Глібов
http://www.angelyatko.com.ua



Вербиця
Ой ти гілко, гілко вербова
На тобі зелена обнова.
Ще холоднувато надворі,
А ти вже в святечнім уборі.
Ти вже у церковцю ходила,
Господу стежинку встелила
І до нас вернулась, свячена
Гілочко вербова, зелена.
Ти торкни Оленочку трішки,
Хай росте, як мама, заввишки
А Максимка – шпарко й багато,
Хай здоровий буде, як тато.
Н. Горик
http://www.angelyatko.com.ua