Тепловоз
Чи літо, чи осінь,
весна, чи зима,
а для тепловозів
різниці нема:
летять тепловози
на захід, на схід –
махає рукою
їм Ростик услід.
Бува, як до них
не виходить хлопча –
чогось машиністам
не вистача:
гудок голосисто
на цілу округу
привіт посилає
маленькому другу!...
Як виросте Ростик –
крізь хуги й морози
водитиме вміло
і він тепловози.
Попросить у нього
сестричка мала –
то їй привезе
тепловозом – тепла!
В. Лучук
Марина Дмитрівна
У Марини Дмитрівни
стільки всяких справ.
Без Марини Дмитрівни
хто б отак прибрав?
Хто так гарно ліжечко
ковдрою заслав?
Хто старанно віником
скрізь позамітав,
витер пил ганчіркою
з столу та з вікна?
Все Марина Дмитрівна,
все вона сама!
У марини Дмитрівни
п´ятеро дітей
та ще з ранку раннього
тисячі гостей.
З кожним поздоровкайся,
зручно посади,
дай тому цукерочку,
другому води,
той гуляти проситься,
той упав з стільця…
У Марини Дмитрівни
діла – без кінця!
На таку сімеєчку
наварить обід –
із такою справою
жартувать не слід!
Ось вже наготована
зелень для борщу.
Борщику наварено
дітям до схочу.
Ще Марина Дмитрівна
й пиріжки пече:
збоку тільки глянути –
слинка потече!
Та Марина Дмитрівна
набияка:
кращого не знайдете
ви й будівника.
Що вже набудовано
фабрик та домів!
Крім Марини Дмитрівни,
хто б отак зумів?
А коли увечері
діти ляжуть спать,
тут Марині Дмитрівні
треба й почитать.
Сяде, перегортує
отакі книжки!
Довго роздивляється
різні малюнки.
Що в книжках написано
і про що там річ –
все б їй знать хотілося!
Та надходить ніч.
От і сон з дрімотою
до кімнати йдуть
і Марину Дмитрівну
спатоньки кладуть.
Ну, хіба ж не стомиться
кожен чоловік?
А Марині Дмитрівні
тільки п´ятий рік…
От вона умилася,
в ліжечко лягла.
От і спить Мариночка,
дівчинка мала.
Н.Забіла
Маринчина лялька
У Маринки лялька є:
чорне негренятко.
Разом з ним вона встає
і лягає спатки.
Вранці каже: - Добрий день! –
Одягне, умиє
і співа йому пісень,
а воно – не вміє!
Потім їсти принесе,
з ложечки годує.
Негренятко їсть усе
і не вередує.
А тоді бере рушник,
витре йому носик.
Завжди чистим бути звик
чорний негритосик.
Поки дівчинка мала
застеляє ліжко,
негритосик край стола
сам читає книжку.
А коли вона іде
у садок дитячий,
він сидить, на неї жде
і, напевно, плаче!
Н.Забіла
Ранок
Сонце глянуло в кімнату,
зацвірінькали пташки:
- Годі спати! Годі спати!
Прокидайтесь, малюки!
Дружно, враз, в одну хвилину
вся малеча підвелась:
Галя, Валя, дві Маринки,
Кіра, Віра та Юрась.
Вмить – на плечі рушники,
в руки мило й щіточки.
- Умивайтесь, витирайтесь,
чистіть зуби, малюки!
Лиш одна маленька Майя
умиватись не біжить:
чи то спить, а чи дрімає –
все під ковдрою лежить.
- Майя, Майя, уставай!
Від усіх не відставай!
А вона, немов не чує,
не розплющує очей.
Наша Маєчка турбує
і дорослих, і дітей.
- Майя, Майя, чи ти хвора?
Підвелася Майя скоро:
- Я не хвора зовсім, ні!
Добре спалося мені.
Снився сон мені, неначе
ми приїхали на дачу.
Я така була рада –
прокидатися шкода!
Тут до неї ясне сонце
посміхнулось з висоти:
- Що ти, дівчинко! Не сон це,
бо на дачі справді ти!
Майя зразу підхопилась,
узяла свій рушничок,
одяглася, і умилась,
і побігла у садок.
- Раз, два, три, чотири!
Ось малята всі підряд –
Галя, Валя, Кіра, Віра –
на зарядку вийшли в сад.
Потім сіли до сніданку
Майя, Віра та Оксанка,
дві Маринки та Юрко –
пити тепле молоко.
Н.Забіла
http://lesia.vozniuk.com
Неслухняна каша
Наша Настя — гречкоїд:
любить гречку на обід.
Зазвичай Настуня ґречна,
на заваді — хитра гречка.
Каже Настя: «Неслухняна
каша з масельцем гречана.
Замість втрапити до рота,
каші бавитись охота:
шусть — на вуха, скік — на щоки,
додає мені мороки».
Дружно гречку всі ловили,
і гуртом Настуню мили.
Щоб не було суперечки,
не давали більше гречки.
З’ясувалось, неслухняні
і вареники гречані…
© Леся Вознюк
ТУП-ТУП
Котик біга ніжками —
Диб-диб.
Коник теж он бришкає —
Стриб-стриб!
Ну, а в тебе, бачиш, ніжки
Щось не ходять анітрішки.
Ти ступни отак, як киця!
А Оксаночка боїться.
Ти тікай, тікай, коток!
Од сестрички у куток!
Покотися під стілець,
Бистрий м'ячик-стрибунець!
Тут Оксаночка зирнула,
Ручки витягла й ступнула.
За м'ячиком, за котком,
Що вистрибує кругом,—
Туп!
Марія Пригара
Синичка
Прилетіла знадвору синичка,
Зазирнула Сергійкові в личко.
Почала Сергійка будити:
— Ой, не спи, Сергійку, не спи ти!
Ось послухай мою пораду:
Побіжи за мною до саду!
Там я буду від тебе тікати,
А ти будеш на мене гукати:
«Ой, яка ти, синичко, яка ти!
Я вже хочу тебе спіймати».
— Не буди, синичко, Сергія!
Він ще бігати зовсім не вміє.
Говорити не вміє словами,
Він ще тільки сміється до мами.
Марія Пригара
Цокотухи
Що за гомін, що за цокіт
Чути в нашому дворі?
Може, раптом дві сороки
Посварились угорі?
Може, десь уздрівши кішку,
Величезну і страшну,
Дві синички невеличкі
Розкричались на тину?
Чи в горобчиків на ґанку
Бійка сталась голосна?
Ні, це Галя і Оксанка
Розмовляють край вікна!
Марія Пригара
Тайна
А у мене новина:
В мене тайна є одна!
А яка у мене тайна —
Я нікому не скажу.
От лиш Галочці, звичайно,—
Я із Галею дружу.
Тільки я скажу потому:
— Не кажи, гляди, нікому,
А розкажеш хоч комусь,
Я з тобою роздружусь.
Раптом ранком біля ганку
Зустрічаю я Тетянку.
Щось не терпиться мені:
Чи сказати їй, чи ні?
Я скажу лиш наодинці:
— Не кажи про це Маринці,
Бо Маринка наша все,
Як сорока, рознесе.
Бачу Катю — теж подружка.
Чи шепнути їй на вушко?
Чи сказати хоч слівце,
Щоб ніхто не знав про це?
Тільки що то? Вір не вір,
Знає тайну цілий двір.
Як це сталось? Чисте диво!
Отака я нещаслива!
Марія Пригара
Сестра і брат
— Не пищи, Андрійку, в ліжку!
Не заводь своїх пісень!
Тихий будь такий, як мишка,
Бо сьогодні — мамин день.
Бачиш, ось малюнок в рамі,
В банці квіти голубі.
Це дарунок нашій мамі!
Зрозуміло це тобі?
Треба ще прибрать кімнату,—
Каже так Галинка брату.—
Ось конячка, ось ведмідь!
Я піду, а ти посидь!
Та Андрійку тільки рік,
Він ще слухатись не звик.
І без Галі на підлогу
Він умить знайшов дорогу.
Вліз під стіл у ту ж хвилину
І смикнув за скатертину.
На підлогу банка — брязь!
Зразу річка розлилась.
Вбігла Галя: «Ох ти ж лихо!»
Під поріг течуть струмки.
І сидить Андрійко тихо,
Вибира з води квітки.
— Ой Андрійку ти, Андрій!
Ти безсовісний такий!
Що ж це мама скаже нам?
Зараз я тобі задам!
А «безсовісний» Андрій
Рученята тягне їй.
Ну і як його лякати,
Отакого малюка?
Шльопанця гарненько дати?
Не здіймається рука.
— Віддавай, ледащо, квіти,
Та ходімо личко мити.
Чуєш — мама вже на сходах.—
Дзвонить дзвоник —
дзень-дзелень!
Отака була пригода
В березневий гарний день.
Марія Пригара
Сашко-шахтар
У новім високім домі
Проживає п'ятий рік
Вам, напевне, не знайомий
Роботящий чоловік.
В нього дуже бистрі очі,
Все на світі вміє він.
Може дім, коли захоче,
Збудувать за п'ять хвилин.
Дуже гарний дім — дивіться!
Деревця кругом ростуть.
В домі братик і сестриця
Разом з мамою живуть.
Осьде — гляньте! — їх кімната:
Два віконечка вгорі.
А оце іде їх тато
З шахти рано — на зорі.
Тата ждуть з роботи діти,
Вибігають зустрічать...
«Треба хату ще зробити,
Щоб було де працювать».
Майстер наш усе змайструє,
Із таким не пропадеш:
Сам майструє, сам збудує,
Сам у шахту піде теж.
Буде лампочка-карбідка
В нього блимати в руці.
Всі спитають: — Хто це? Звідки
Отакі в нас молодці?.
Осьде він у кліть заходить,
Машиніст дзвінок дає:
— Їде вниз Сашко Пригода!
Відійдіть-но, хто там є!..
Мчить Сашко, мов блискавиця,
Вниз, під землю, з висоти.
Він роботи не боїться,
Не боїться темноти.
З-під землі не видко неба,
Під землею скрізь пітьма,
Та пройде шахтар де треба,
Хоч там сонця і нема.
Мчать вагончики з рудою,
Іскри блискають вгорі.
Цю руду отут, в забої,
Добувають шахтарі.
Стріне там Сашка бригада,
Бригадир гукне: — Здоров!
Ми тебе приймаєм радо,
Якщо ти до нас прийшов!
Коли ти до праці скорий,
Коли справжній ти шахтар,
То руди насиплем гори,
Цілі гори, аж до хмар!
А тоді з руди залізо
Зроблять гарне і міцне.
Робітник залізо візьме
І про тебе спом'яне...
Сталевар наварить сталі
І попросить на ходу:
«Ти працюй, Сашко, і далі!
Ти давай, давай руду!»
...Буде так по цьому слові
Тільки десь за кілька літ,
Бо ще нашому Сашкові
Треба вирости як слід.
А тепер, у ці хвилини,
Із хлоп'ятками в садку
Робить шахту він із глини,
Величезну — ось таку!
Посадили й сад навпроти.
Справам все нема кінця...
Прийде тато із роботи,
Усміхнеться:
— Молодця!
Ти у нас шахтар завзятий! —
Так Сашка похвалить він.—
Підем разом працювати,
Люди скажуть:
«В батька син!»
Марія Пригара
По горішки
Через пагорки й долини
весело біжить стежина.
Через поле, через луг
біжать капці: туки-тук.
До бабусі Настусі,
до кудлатого Рябка
біжить стежечка швидка.
А по ній біжить Яринка,
в неї у руках корзинка,
бо в бабусинім дворі
золотий росте горіх,
золота жар-птиця
на вершку гніздиться.
У Яринки у корзинці
є усім, усім гостинці:
для бабці є капці,
Рябкові – жилетка,
півнику – шкарпетки,
для киці Ликерки –
солодкі цукерки.
Павло Мовчан
Комментариев нет:
Отправить комментарий