Хлопчики та дівчатка (з іменами)

Тепловоз
Чи літо, чи осінь,
весна, чи зима,
а для тепловозів
різниці нема:
летять тепловози
на захід, на схід –
махає рукою
їм Ростик услід.

Бува, як до них
не виходить хлопча –
чогось машиністам
не вистача:
гудок голосисто
на цілу округу
привіт посилає
маленькому другу!...

Як виросте Ростик –
крізь хуги й морози
водитиме вміло
і він тепловози.
Попросить у нього
сестричка мала –
то їй привезе
тепловозом – тепла!
В. Лучук



Марина Дмитрівна
У Марини Дмитрівни
стільки всяких справ.
Без Марини Дмитрівни
хто б отак прибрав?
Хто так гарно ліжечко
ковдрою заслав?
Хто старанно віником
скрізь позамітав,
витер пил ганчіркою
з столу та з вікна?
Все Марина Дмитрівна,
все вона сама!
У марини Дмитрівни
п´ятеро дітей
та ще з ранку раннього
тисячі гостей.
З кожним поздоровкайся,
зручно посади,
дай тому цукерочку,
другому води,
той гуляти проситься,
той упав з стільця…
У Марини Дмитрівни
діла – без кінця!
На таку сімеєчку
наварить обід –
із такою справою
жартувать не слід!
Ось вже наготована
зелень для борщу.
Борщику наварено
дітям до схочу.
Ще Марина Дмитрівна
й пиріжки пече:
збоку тільки глянути –
слинка потече!
Та Марина Дмитрівна
набияка:
кращого не знайдете
ви й будівника.
Що вже набудовано
фабрик та домів!
Крім Марини Дмитрівни,
хто б отак зумів?
А коли увечері
діти ляжуть спать,
тут Марині Дмитрівні
треба й почитать.
Сяде, перегортує
отакі книжки!
Довго роздивляється
різні малюнки.
Що в книжках написано
і про що там річ –
все б їй знать хотілося!
Та надходить ніч.
От і сон з дрімотою
до кімнати йдуть
і Марину Дмитрівну
спатоньки кладуть.
Ну, хіба ж не стомиться
кожен чоловік?
А Марині Дмитрівні
тільки п´ятий рік…
От вона умилася,
в ліжечко лягла.
От і спить Мариночка,
дівчинка мала.
Н.Забіла


Маринчина лялька
У Маринки лялька є:
чорне негренятко.
Разом з ним вона встає
і лягає спатки.
Вранці каже: - Добрий день! –
Одягне, умиє
і співа йому пісень,
а воно – не вміє!

Потім їсти принесе,
з ложечки годує.
Негренятко їсть усе
і не вередує.

А тоді бере рушник,
витре йому носик.
Завжди чистим бути звик
чорний негритосик.

Поки дівчинка мала
застеляє ліжко,
негритосик край стола
сам читає книжку.

А коли вона іде
у садок дитячий,
він сидить, на неї жде
і, напевно, плаче!
Н.Забіла


Ранок
Сонце глянуло в кімнату,
зацвірінькали пташки:
- Годі спати! Годі спати!
Прокидайтесь, малюки!

Дружно, враз, в одну хвилину
вся малеча підвелась:
Галя, Валя, дві Маринки,
Кіра, Віра та Юрась.

Вмить – на плечі рушники,
в руки мило й щіточки.
- Умивайтесь, витирайтесь,
чистіть зуби, малюки!

Лиш одна маленька Майя
умиватись не біжить:
чи то спить, а чи дрімає –
все під ковдрою лежить.

- Майя, Майя, уставай!
Від усіх не відставай!

А вона, немов не чує,
не розплющує очей.
Наша Маєчка турбує
і дорослих, і дітей.

- Майя, Майя, чи ти хвора?

Підвелася Майя скоро:
- Я не хвора зовсім, ні!
Добре спалося мені.
Снився сон мені, неначе
ми приїхали на дачу.
Я така була рада –
прокидатися шкода!

Тут до неї ясне сонце
посміхнулось з висоти:
- Що ти, дівчинко! Не сон це,
бо на дачі справді ти!

Майя зразу підхопилась,
узяла свій рушничок,
одяглася, і умилась,
і побігла у садок.

- Раз, два, три, чотири!

Ось малята всі підряд –
Галя, Валя, Кіра, Віра –
на зарядку вийшли в сад.

Потім сіли до сніданку
Майя, Віра та Оксанка,
дві Маринки та Юрко –
пити тепле молоко.
Н.Забіла


http://lesia.vozniuk.com
Неслухняна каша
Наша Настя — гречкоїд:
любить гречку на обід.
Зазвичай Настуня ґречна,
на заваді — хитра гречка.
Каже Настя: «Неслухняна
каша з масельцем гречана.
Замість втрапити до рота,
каші бавитись охота:
шусть — на вуха, скік — на щоки,
додає мені мороки».
Дружно гречку всі ловили,
і гуртом Настуню мили.
Щоб не було суперечки,
не давали більше гречки.
З’ясувалось, неслухняні
і вареники гречані…
© Леся Вознюк


ТУП-ТУП
Котик біга ніжками —
Диб-диб.
Коник теж он бришкає —
Стриб-стриб!
Ну, а в тебе, бачиш, ніжки
Щось не ходять анітрішки.
Ти ступни отак, як киця!
А Оксаночка боїться.
Ти тікай, тікай, коток!
Од сестрички у куток!
Покотися під стілець,
Бистрий м'ячик-стрибунець!
Тут Оксаночка зирнула,
Ручки витягла й ступнула.
За м'ячиком, за котком,
Що вистрибує кругом,—
Туп!
Марія Пригара


Синичка
Прилетіла знадвору синичка,
Зазирнула Сергійкові в личко.
Почала Сергійка будити:
— Ой, не спи, Сергійку, не спи ти!
Ось послухай мою пораду:
Побіжи за мною до саду!
Там я буду від тебе тікати,
А ти будеш на мене гукати:
«Ой, яка ти, синичко, яка ти!
Я вже хочу тебе спіймати».
— Не буди, синичко, Сергія!
Він ще бігати зовсім не вміє.
Говорити не вміє словами,
Він ще тільки сміється до мами.
Марія Пригара


Цокотухи
Що за гомін, що за цокіт
Чути в нашому дворі?
Може, раптом дві сороки
Посварились угорі?
Може, десь уздрівши кішку,
Величезну і страшну,
Дві синички невеличкі
Розкричались на тину?
Чи в горобчиків на ґанку
Бійка сталась голосна?
Ні, це Галя і Оксанка
Розмовляють край вікна!
Марія Пригара


Тайна
А у мене новина:
В мене тайна є одна!
А яка у мене тайна —
Я нікому не скажу.
От лиш Галочці, звичайно,—
Я із Галею дружу.
Тільки я скажу потому:
— Не кажи, гляди, нікому,
А розкажеш хоч комусь,
Я з тобою роздружусь.
Раптом ранком біля ганку
Зустрічаю я Тетянку.
Щось не терпиться мені:
Чи сказати їй, чи ні?
Я скажу лиш наодинці:
— Не кажи про це Маринці,
Бо Маринка наша все,
Як сорока, рознесе.
Бачу Катю — теж подружка.
Чи шепнути їй на вушко?
Чи сказати хоч слівце,
Щоб ніхто не знав про це?
Тільки що то? Вір не вір,
Знає тайну цілий двір.
Як це сталось? Чисте диво!
Отака я нещаслива!
Марія Пригара


Сестра і брат
— Не пищи, Андрійку, в ліжку!
Не заводь своїх пісень!
Тихий будь такий, як мишка,
Бо сьогодні — мамин день.
Бачиш, ось малюнок в рамі,
В банці квіти голубі.
Це дарунок нашій мамі!
Зрозуміло це тобі?
Треба ще прибрать кімнату,—
Каже так Галинка брату.—
Ось конячка, ось ведмідь!
Я піду, а ти посидь!
Та Андрійку тільки рік,
Він ще слухатись не звик.
І без Галі на підлогу
Він умить знайшов дорогу.
Вліз під стіл у ту ж хвилину
І смикнув за скатертину.
На підлогу банка — брязь!
Зразу річка розлилась.
Вбігла Галя: «Ох ти ж лихо!»
Під поріг течуть струмки.
І сидить Андрійко тихо,
Вибира з води квітки.
— Ой Андрійку ти, Андрій!
Ти безсовісний такий!
Що ж це мама скаже нам?
Зараз я тобі задам!
А «безсовісний» Андрій
Рученята тягне їй.
Ну і як його лякати,
Отакого малюка?
Шльопанця гарненько дати?
Не здіймається рука.
— Віддавай, ледащо, квіти,
Та ходімо личко мити.
Чуєш — мама вже на сходах.—
Дзвонить дзвоник —
дзень-дзелень!
Отака була пригода
В березневий гарний день.
Марія Пригара


Сашко-шахтар
У новім високім домі
Проживає п'ятий рік
Вам, напевне, не знайомий
Роботящий чоловік.
В нього дуже бистрі очі,
Все на світі вміє він.
Може дім, коли захоче,
Збудувать за п'ять хвилин.
Дуже гарний дім — дивіться!
Деревця кругом ростуть.
В домі братик і сестриця
Разом з мамою живуть.
Осьде — гляньте! — їх кімната:
Два віконечка вгорі.
А оце іде їх тато
З шахти рано — на зорі.
Тата ждуть з роботи діти,
Вибігають зустрічать...
«Треба хату ще зробити,
Щоб було де працювать».
Майстер наш усе змайструє,
Із таким не пропадеш:
Сам майструє, сам збудує,
Сам у шахту піде теж.
Буде лампочка-карбідка
В нього блимати в руці.
Всі спитають: — Хто це? Звідки
Отакі в нас молодці?.
Осьде він у кліть заходить,
Машиніст дзвінок дає:
— Їде вниз Сашко Пригода!
Відійдіть-но, хто там є!..
Мчить Сашко, мов блискавиця,
Вниз, під землю, з висоти.
Він роботи не боїться,
Не боїться темноти.
З-під землі не видко неба,
Під землею скрізь пітьма,
Та пройде шахтар де треба,
Хоч там сонця і нема.
Мчать вагончики з рудою,
Іскри блискають вгорі.
Цю руду отут, в забої,
Добувають шахтарі.
Стріне там Сашка бригада,
Бригадир гукне: — Здоров!
Ми тебе приймаєм радо,
Якщо ти до нас прийшов!
Коли ти до праці скорий,
Коли справжній ти шахтар,
То руди насиплем гори,
Цілі гори, аж до хмар!
А тоді з руди залізо
Зроблять гарне і міцне.
Робітник залізо візьме
І про тебе спом'яне...
Сталевар наварить сталі
І попросить на ходу:
«Ти працюй, Сашко, і далі!
Ти давай, давай руду!»
...Буде так по цьому слові
Тільки десь за кілька літ,
Бо ще нашому Сашкові
Треба вирости як слід.
А тепер, у ці хвилини,
Із хлоп'ятками в садку
Робить шахту він із глини,
Величезну — ось таку!
Посадили й сад навпроти.
Справам все нема кінця...
Прийде тато із роботи,
Усміхнеться:
— Молодця!
Ти у нас шахтар завзятий! —
Так Сашка похвалить він.—
Підем разом працювати,
Люди скажуть:
«В батька син!»
Марія Пригара



По горішки
Через пагорки й долини
весело біжить стежина.
Через поле, через луг
біжать капці: туки-тук.
До бабусі Настусі,
до кудлатого Рябка
біжить стежечка швидка.

А по ній біжить Яринка,
в неї у руках корзинка,
бо в бабусинім дворі
золотий росте горіх,
золота жар-птиця
на вершку гніздиться.
У Яринки у корзинці
є усім, усім гостинці:
для бабці є капці,
Рябкові – жилетка,
півнику – шкарпетки,
для киці Ликерки –
солодкі цукерки.
Павло Мовчан

Про Велику Вітчизняну війну

Коли земля пробуджується
Лиш гарматні гули
Зникнуть за рікою —
Закує зозуля
Ранньою порою.

Жайворонка голос
Висне в небошатах,
Там, де в'яне колос,
Там, де смерть на чатах.

Передзвоном синім
Вабить луг квітчастий.
Я не можу нині
Автомат відкласти,

Я вслухаюсь в кожний
Пісні звук охоче.
Тільки чом тривожно
Заіскрились очі?

Чуєш, мила пташко,
Ранньою весною
Вже не так і тяжко
Помирать герою.

І хто бивсь хоробро,
Того смерть не мітить —
Йому сонце добре
І крізь землю світить.
Саломея Неріс, 1942 рік
http://svatovo.ws/


Воїнам
Ви — гордість народу, ви — суть його й сіль,
Ядро покоління і сила залізна,
Вогнисте і щедре буяння весіль,
Натхнення, цвітіння, опора Вітчизни.

Ви — воля, якої ніхто не скорив,
Для миру ви сила й опора священна,
Ви — спокій солодкий своїх матерів,
Ви — радість і гордість своїх наречених.

Усе, що я маю,— готовий оддать
За ваші квітучі, озорені весни.
Ви — днини ясної небачена рать,
Ви — в дальнє майбутнє прозріння чудесне.

Ви йдете — Й лягає на землю трава,
І жде вас домівка, і квіти, і води...
У шумі тополь — чуєм ваші слова.
А стан ваш — то посох, опора народу.

Життям своїм чистим — у бурі й вогні
Життя ви утвердили й сонце над краєм.
Ви — святість сердець на священній війні.
Ви смерть подолали — вам смерті немає,

І кров ваша чиста, як промінь зорі,
Всіх недругів змила з гарячої тверді.
Ви — світу основа, ви — богатирі,
Ви карк поламали неправді і смерті.

Ви дня золотого дзвінкі ковалі,
Мислителі й воїни, зодчі й поети.
Ви — щастя, ви — слава, ви — мир на землі,
Ви — спокій Вітчизни, ви — доля планети!
Гафур Гулям, 1945 рік



Україні
О Україно! Знявся вітровій.
Вся в яблунях, пливе твоя долина.
Своїм теплом окопчик грієш мій,
Живу твоїм диханням, Україно!

О ні, не тиха українська ніч!
Пройшовши пекло вогняного валу,
Цвіт яблуні я пригорнув до пліч,
Щоб захистити від страшного шквалу.

Посипалися пелюстки ясні,
Майнули — білосніжні, як хустина.
Здалося: руку подала мені
В окопчик чорнобрива Катерина.

Нема зірок! Повітря крає свист!
Прозоре небо? НІ, воно незряче.
І на лице моє спадає лист —
Такий пекучий, мов сльоза гаряча.

Доволі сліз! Мене Урал послав
Оберегти від горя Катерину.
Біля Уфи я землю цілував,
Щоб визволити братню Україну!

Щоб яблуні схилялись у плодах
На перекопану траншею нашу.
Щоб Катря рвала яблука в садах,
Пригублюючи щастя повну чашу.

Тож бережи у серці пам'ять стріч.
Бо ми прийшли, коли була потреба,
Щоб — знову — тиха українська ніч,
Спокійні зорі і прозоре небо.
Мустай Карім, 1943 рік



Моїй Україні
Cеред щасливих сестер ти щаслива —
Напоєна пачухим медом нива,
Залитий золотом розлогий лан,—

Моя Вкраїно! Біль колишніх ран,
Підків ворожих слід на чистім лоні
Забуто, змито... Сонячно-червоні
Радянські прапори шумлять крильми,
І ми йдемо, прорвавши коло тьми,

Ходою вільною, шляхом просторим
Назустріч далям дивним, неозорим,
В одній сім'ї, як сестри і брати,
До нашої прекрасної мети.

Дуби і явори, берези й сосни,
Струмків і рік переклик стоголосий,
Поля, де колос клониться тяжкий,
Сади в плодах, мов пурпур огняний,

Заводи-велетні, де людський розум
Керує мудро, вугілля й чорнозем,
Картини й книги, статуї й доми —
Це наше все, І це відстоїм ми,

Коли захоче випробувать ворог,
Чи є у нас в порохівницях порох!
Ми ідемо, ми будемо іти,
Ми прийдемо до світлої мети!

* * *
Восени прилітають невідомі птиці,
З дивним криком падають на ріку,
І стрілець сам не знає: може, то тільки сниться,
Що весною він бачив саме таку.

Восени кожен день — якась відміна:
То зів'яла стеблина, то зелений пожовк...
Восени розумнішою стає людина
І ще м'якшим — трави прим'ятої шовк.

Восени залягає риба в ковбанях,
Щоб немудрі якісь бачити сни...
Осінь, звісно, пора розмов останніх,—
Але й сходить пшениця теж восениі
Максим Рильський, 1941 рік
http://svatovo.ws/


Діти війни
За обрій сонечко сіда,
У небі спалахнула вже зоря.
Дідусь з цікавістю газети огляда,
Бабусенька зі мною поезії чита.

Тихо в бабусі я запитала:
- Як же дитинство у вас минало?
Чи вчились у школі? А цукерки були?
Чи мріяли швидше, як я, підрости?

Бабуся мене пригорнула до себе:
- Дорослими, внучко, ми рано ставали.
У віці такому, як ти, уже працювали -
Перемогу разом з батьками здобували.

Тяжко було у роки ті нам жити
Не про цукерки мріяли ми.
Діти просили у матері хліба,
А та зі слізьми дивилась на них…

Роки війни нелегко згадати,
Тим паче дитинство.. воно чи було…?
Бабуся далі не змогла доказати
Вийшла з кімнати, змахнувши сльозу.

Ми, перемоги нащадки, сьогодні,
Доземно вклонімось дітям війни
За синє небо, за сонце і зорі.
За мир, що нам дарували вони.
Чуйко Тетяна,
учениця Райгородської ЗОШ І – ІІ ст.



Перемозі
О, як тебе ми виглядали
Крізь ніч, крізь морок, крізь туман,
Як ми для тебе засівали
Від ворога відбитий лан,
Які човни, які причали
Благословенній готували,
Яким напоєм налипали
Жадоби невтолимий жбан!

Клонилась мати при дорозі,
Простягти руку в далечінь,
Де на дощі і на морозі
Іржав синовній вірний кінь.
Земля здригалася в погрозі.
І омивали чисті сльози
Сипів, що впали на порозі
Життя майбутніх поколінь.

Коли під гордою Москвою
Ворожі пінились вали
І терези страшного бою,
Як світ, розгойдані були,—
Ми, сильні силою одною,
Попід Кремлівською стіною
Стояли, сповнені тобою,
Тобою дихали й жили.

Серед німих воронок чорних
У сталінградському диму,
В ділах, як юність, неповторних,
В гостях у смерті, як в дому,
Ми, військо друзів непоборних,
З ланів, з хребтів високогорних
Мололи ворога на жорнах
І пастку ставили йому.

Єдина воля нас живила,
Єдине сонце гріло нас,
Коли тупа ворожа сила
Отрути повіддю лилась,
Маляток білих кров'янила.
Дівчат неволею душила
І провіщала, чорнокрила,
Нам рабства час і смерті час!

Та в кузнях сивого Урала,
В сухому мареві степів,
В тумані тундри, що лежала,
Неначе мертва, вік віків,
Одна рука мечі кувала,
Орала, сіяла, збирала,
Щоб затупились чорні жала
У зловорожих літаків.

Т час настав, прийшла година,
Незнаменована пора,
Коли воскресла Україна,
Мов цвіт, обаполи Дніпра,
І грізна поплила лавина,
Злетіла зграя соколина
За батька мститись і за сина,
За те, що мучилась сестра.

Що для безсмертя народилось,
Від зброї смертних не умре!
Ми всі збратались і зсестрились,
Новим овіявши старе,
Ми всім народом ополчились,
Дніпро і Волга розгнівились —
І морем бурним покотились
До збаламученої Шпре!

Все чесне і живе на світі
Із нами стало в дружний ряд,
Щоб мертвородники неситі,
Сини злочинства, діти зрад,
Святою правдою побиті,
Навік неславою покриті,
Постали на суді в одвіті
За Ленінград і Сталінграді

І обернувшися весною,—
Та й ким же ще ти стать могла? -
Прийшла ти, рідна, з поля бою
До білосніжного стола,
І хліб лежить перед тобою,
Що певтомленною рукою
В змаганні з тугою-бідою
Солдатка сіяла й пекла.

Шумлять світи зеленим шумом
І жайворонками дзвенять.
Тече непереборним шумом
Тепла і праці благодать,
І не гуляти чорним чумам
По полю, всіяному сумом,—
Рости-цвісти народним думам,
Пшениці й пісні розцвітать!

Весняний гук іде в народі,
Що рідну землю засіва..,
Ой скільки тонів і мелодій!
Ой що ж то будуть за жнива!
Тремтить розбійник, никне злодій,
Почувши стогромове годі,
І сонце, що зійшло па Сході,
Огнями всесвіт залива!
Максим Рильський, 1945 рік



Україні
Україно моя! Чисті хвилі ланів,
Променисті міста, голубінь легкокрила!
Україно! Сьогодні звірів-ворогів
Ти грудьми вогняними зустріла.

Україно, живого труда сторона,
Зорі ясні, погожії, тихії води!
Україно! Ти в славній борні не одна,
В ній з тобою під стягом багряним — народи!

Не один ти стрічала погрозний погром,
Знаєш тупіт, і стукіт, і грюкіт Батиїв,—
Та з пожару щораз лазуровим вінком
Виникав твій співучий, могучий твій Київ.

Бачиш — руський з тобою, башкир і таджик,
Друзі, браття твої, громоносна лавина.
Свят союз наш, народ непоборен повік,
Нездоланна повік його сила левина.

Мати ніжна моя! Знай: по бурі тяжкій
Перемога засяє дзвінка і погідна.
Славен буде в народах священний твій бій,
Славен серп твій і меч твій, свята моя, рідна!
Максим Рильський, 1941 рік



Ластівки
Тут вчора лютий бій гримів:
Стоїть зчорніла геть верба,
І ринва — дощова труба,
В яку і дощ, і грім сурмив,
Всім сповіщавши про весну,
Звиса оглухла, й видко їй:
Над нею в тиші голубій
Будують знов притулок свій
Дві ластівки...

І на стіну
Вже дикий хміль, в'ючись, поліз,
Немов чекає, що в вікні
Рука майне, як в давні дні,
Чи білий льон дівочих кіс.
На вулиці боєць стоїть,
Він задивився теж в вікно,
Мов сподівається ізнов
Між кам'яниць отих зустріть
І юність, І красу дівочу.
А мо' до тих щасливих днів,
Коли до батьківських домів
З далеких вернуться шляхів,
Вартує хатку ластівочу?
Максим Танк, 15 травня 1941 рік


Лист
Вже пирій пустив листочки,
Йде весна по краю.
А від тебе ні рядочка,
Милий, я не маю.

Простелю я слід сльозами,
Протопчу стежини.
На дорогах поміж нами
Причаїлись міни.

Крига плине в темні далі,
Все повите горем.
Линуть вісники печалі —
Вітерець та ворон.

Пророста пирій імлистий,
Сходять трави різні.
Гілка серця пустить листя
Тільки у Вітчизні.
Саломея Неріс, 1942 рік


Мій перший вірш написаний в окопі
Мій перший вірш написаний в окопі,
на тій сипкій од вибухів стіні,
коли згубило зорі в гороскопі
моє дитинство, вбите на війні.

Лилась пожежі вулканічна лава.
Горіла хата. Ніч здавалась днем.
І захлиналась наша переправа
через Дніпро - водою і вогнем.

Гула земля. Сусідський плакав хлопчик.
Хрестилась баба, і кінчався хліб.
Двигтів отой вузесенький окопчик,
де дві сім'ї тулились кілька діб.

О перший біль тих не дитячих вражень,
який він слід на серці залиша!
Як невимовне віршами не скажеш,
чи не німою зробиться душа?!

Це вже було ні зайчиком, ні вовком -
кривавий світ, обвуглена зоря! -
а я писала мало не осколком
великі букви, щойно з букваря, -

той перший віршик, притулившись скраю,
щоб присвітила поночі війна.
Який він був, я вже не пам'ятаю.
Снаряд упав - осипалась стіна.
Л.Костенко
http://sasl.at.ua



Не плачте, мамо, не треба...
Не плачте, мамо, не треба,
вже не вернути сина.
Он вiн лежить пiд тином,
скроня злегка в кровi.

I меркне зимовий вечiр,
утiха твоя єдина,
А з лiсу iдуть повстанцi,
закуренi в дим, живi.

Чого ти журишся, батьку,
що хату спалили клятi?
Брата забили в пута,
сивiє, бач, голова.

Пожитки твої хорошi,
радостi небагатi-
Усе димить в попелищi
i тлiє, не дотлiва.

Iржали конi в артiлi,
ворота скрипiли новiї,
Забрали овець i коней -
кривавий слiд по травi...

I меркне зимовий вечiр
в далекiй сивiй завiї,
А з лiсу iдуть повстанцi,
закуренi в дим, живi.

Он ту яблуневу гiлку,
де снiгу замети бiлi,
Ти сам щепив iз сусiдом,
цвiти, мiй веселий дiм!

Ми знаємо, знаєм, знаєм! -
кричать пеньки обгорiлi
Iз хати, з комори, з клунi
в сльозах i в горi твоїм.

Повiшених вiтер гойдає.
Гармата б'є опiвночi.
I тлiє все в попелищi:
i радiсть, i труд, i пiт.

Дивляться зорi з неба,
немов замучених очi,
Немов розстрiляних очi
бiля кленових ворiт.

Не плачте, мамо, не треба,
i ви не журiться, тату,
Друзi iдуть зi сходу,
сурма не грає - б'є!

Катiв поведуть на страту,
на нашу святу розплату,
I в них не вистачить кровi
за грiзне горе твоє!
А.Малишко
1943 р.


Солдат
Упав солдат в бою нерівнім
На трав настелені мости...
Та поклялися друзі вірні
До Перемоги з ним прийти.
Й таки прийшли. О тій годині,
Коли настав кінець війни,
Він розписався у Берліні
Своїм багнетом на стіні.
Коли ж додому повертали,
Звільнивши од напруги світ,
До праці вірні друзі стали,
А він підвівся на граніт.
Підвівсь і став як образ слави
О тих, що ніч перемогли,
Щоб діти вільної держави
Рівнятися на них могли.
О.Довгий
http://www.bizslovo.org



Проводи
Хрести дубові туляться в берізках.
Квітує поле в пахощах медове.
Прославши скатерті при обелісках,
Своїх солдатів поминають вдови.

Вже оддзвонили дзвони великодні.
Вже на гробках молебні одслужили.
Такі сумні й задумані сьогодні,
Ой, затужили вдови, затужили!

Що мій лежить за Віслою, далеко.
Якби землі хоч рідної на труни.
А ті ж обличчя - як скрипкова дека,
Що вже на скрипці порвані всі струни.

А мій пропав десь безвісти, не знаю.
Чи хоч над ним горбочок нагорнули?
Як я ж тепер чужих тут поминаю,
Щоб і мого десь люди пом'янули!

А я ж нічого в бога не просила,
Мені ж тоді було хоч в ополонку,
Що я ж дитя під серцем ще носила,
А вже мені прислали похоронку.

Великий день... Великдень Перемоги..
Все ж наче вчора. А літа минають...
На проводи, в степу біля дороги,
Своїх солдатів вдови поминають.
Л.Костенко



Тут обелісків ціла рота...
Тут обелісків ціла рота.
Стрижі над кручею стрижуть.
Високі цвинтарні ворота
Високу тишу стережуть.

Звання, і прізвища, і дати.
Печалі бронзове лиття.
Лежать наморені солдати,
А не проживши й півжиття!

Хтось, може, винен перед ними.
Хтось, може, щось колись забув.
Хтось, може, зорями сумними
У снах юнацьких не побув.

Хтось, може, має яку звістку,
Які несказані слова...
Тут на одному обеліску
Є навіть пошта польова.
Л.Костенко



Салюти миру
В дні травневі, мріями багаті,
Коли щастя хлюпає з пісень,
Ми щороку зістрічаєм свято -
Перемоги радісної день.

І встають у пам'яті дороги,
Ті, що довелося нам пройти,
Щоб багряний прапор Перемоги
Над рейхстагом гордо пронести.

І живуть у пам'яті народу
Його вірні дочки і сини,
Ті, що не вернулися з походів
Грізної, великої війни.

Їх серцям - віками пломеніти
На червоних наших прапорах,
Їх думкам - перемагать і жити
В наших творчих думах і ділах.

Їх життя, їх помисли високі,
Котрим не судилось розцвісти,
Закликають мир ясний і спокій,
Як зіницю ока, берегти.

І тому, коли надходить свято, -
Кожен рік у травні, навесні, -
Наші грізні бойові гармати
Салютують миру - не війні!
В.Симоненко
http://www.bizslovo.org



Журавлі
Журавлі летять спокійним клином,
Розрізають синю височінь
І летять, курличуть безупинно
В далечінь, безкрайню далечінь.
Вийде мати одинока в поле;
В самотині піде по ріллі,
Уклоніться жінці сивочолій
Журавлі - солдати - журавлі
Повесні вона вас виглядає,
Як зоря з зоріє над селом,
І чекає, все ж таки чекає.
Може, син торкне її крилом.
М.Уманець



Зупинися!
Де б не був - в Москві, а чи Соренто,
Де б не був - в Парижі, чи Варшаві,
Зупинися біля монументу -
Де в граніт закута вічна слава.
Зупинися... Друже, зупинися -
Там твої батьки, а може, й діти...
Уклонися, низько уклонися
Тим, що вічно в серці будуть жити.
Не пройди, сучаснику, спокійно,
Квіти поклади на ці могили,
Кинь прокляття розпроклятим війнам.
И тих вшануй, які життя любили.
М.Уманець



Не забувають матері!
Коли було - усім відомо:
В червневі спалахи зорі
Синів випроводжали з дому
Закут; в смуток; матері.
Синів, що пестили з колиски,
Аж забуваючи про сни...
Були у серці материнськім
До сивини дітьми вони.
Злі рани не злічить довіку
Грозових незабутніх днів,
Коли у дім сини-каліки
Прийшли до рідних матерів.
Хоч відгриміли вже гармати,
Живуть сини в теплі, добрі –
Неначе з фронту в рідну хату
На них чекають матері.
М.Уманець



Нам не треба війни
Нам не треба війни, не треба –
Ми за спокій і мир на Землі,
Щоб не коршаки в чистому небі,
А космічні пливли кораблі,
Щоб щасливо зростали діти
І не бачили жаху війни,
Щоб зловісний воєнний вітер
Був розвіяний вітром весни.
Вітром правди і сили людської –
Силу ту не здолати в віках -
Нас даремно лякають війною,
Міць народу - в народних руках!
Нам не треба війни, не треба –
Ми за спокій і мир на Землі.
Щоб не коршаки в чистому небі.
А космічні пливли кораблі.
М.Уманець


День Перемоги
Смак незабутній перемоги
Лунає досі у серцях.
Блиск переможної дороги
Дарує радість у роках.
Вони пройшли, вони здолали
Той шлях, жорстоких ворогів,
Неприязнь долі подолали,
Знайшли себе серед снігів,
Серед пустельних бур змагались,
З дощем и зливою злились.
Роки пройшли, вони лишились,
Вкраїну захищать клялись.
Під свистом куль ішли до цілі.
І вибух бомб, снарядів дзвін
Їм додавали сил у полі.
І далі йшов з вогнем загін
До перемоги, щоб відбити
Фашистів зло, звільнити світ
Від окупантів, щоби жити
Змогли спокійно, край щоб квіт.
Героїв мало вже лишилось,
Покрила скроні сивина,
А щастя у серцях з'явилось,
Лише в душі гримить війна.
На грудях ордени, медалі,
В строю їх чутно тихий дзвін.
Нам ветерани спасли долі –
За це їм наш низький уклін.
Я.Яресько
http://www.bizslovo.or

Загадки

Лісові загадки
Клубочок
По лісі стежинкою
дівчинка йшла
і раптом клубочок
на стежці знайшла.

Хотіла торкнутись –
ой, що ж то за жах!
Цей сірий клубочок
увесь в колючках!

Дівча від клубочка
відскочило вбік,
а він ворухнувсь,
розгорнувсь та й утік!...

Ну, хто догадається –
що ж то було?
Який це клубочок
дівчатко знайшло?
Н.Забіла


///
Вийшов кінь на оболонь:
в грудях – бухає вогонь;
сіна їсти не дають,
батогом його не б´ють,
а як полем він іде –
вслід сім борозден кладе.
(Трактор)

Невелике, без´язике,
кожен його знає,
бо воно з самого ранку
голосно співає.
(Радіо)

Білий голуб прилетів
крилами зашелестів
і усі земні новини
розказав за півгодини.
(Газета)
Ніл Галевич
(переклад В.Лучук)

Про хліб

Хліб
Тільки-но з печі,
Скоринка в золі –
Свіжа хлібина
Лежить на столі.
День розпочався
З цієї хлібини…
В ній наш достаток,
Могутність країни,
Наших морів
Нетривожена синь,
Шлях до зірок
У космічну глибінь,
Кажуть в народі
Правдиві слова:
Хліб-годувальник –
Всьому голова!
Л. Компанієць

Про школу

Крилата школа
На світанку вулицею міста,
Де шумлять про зиму явори,
З рюкзаками, як парашутисти,
Поспішають юні школярі.

Наша рідна школа біля гаю
Схожа на літак-аероплан.
Цей літак щоранку вирушає
У далеку подорож до знань.

Опадає з кленів перше листя
На кущі калин і мій рюкзак.
Осінь у червоному намисті
Проводжає літо на літак.
А. Качан

Смішинки та гуморески

Виправдався
Як вернувсь Івась додому:
не шапка – а клоччя.
Батько поглядом відміряв:
- Знов учворив, хлопче!...

Мне в руках подерту шапку,
не підводить чола.
- То не я , то хлопці, - каже, -
грали у футбола.

Батько: Ну, а ти дивився,
роззявивши рота?
- Ні! – Підскочив аж Івасик. –
Стояв на воротах!
Йосип Струцюк


Не встиг
Став Микола на порозі:
- Я ішов од бабці
і посередині рову
посковзнувсь на кладці…
- Як? У рів та в нових штанях? -
До Миколи мати.
- Мамцю, сталось все так швидко -
Я й не встиг їх зняти.
Йосип Струцюк


Не може бути
- Не відказуйся, на пляжі
тільки твій браток
закопав, зарив глибоко
одяг мій в пісок!

- Ні! Того не може бути,
мій мене послухав,
він черпав із річки воду
вашим капелюхом.
Йосип Струцюк


Прибита гиря
Знову Льоня – в дяді Льоші,
знову на подвір´ї
все обмацує та ходить
доокола гирі.
- Гарна іграшка? - питає
в Льоні дядя Льоша.
Хлопчик глянув на спортсмена
і каже: - Хороша.
- Отаку б тобі додому,
правда?
- Правда, - каже,
бо не знає іще Льоня,
скільки гиря важить.
- То бери.
Хлопчина взявся
обома руками –
ані з місця двопудова,
як стіна, як камінь.
- Мало каші з´їв ти, хлопче,
що ж будеш робити?
- Е-е, дядю, - усміхнувся, -
та ж вона прибита.
Йосип Струцюк


Мирон як Мирон
- Як там, Савичу, мій внучок? -
запитав дідусь. –
Чи побачу його вченим?
Чи діждусь?

- Та нічого, - каже вчитель, -
Мирон як Мирон.
Щойно в мене відпросився
на Ваш похорон.
Йосип Струцюк


Чому я спізнився?
Це я запізнився до вас на урок?
Та знаєте, скільки я звідав морок?!
А ви поміркуйте: уранці спросоння
будильник ударив мене по долоні.
Хотів я проснутись, та, бісова сплюха,
подушка мені приліпилась до вуха.
Почав я взуватись, а тут черевик
вчинив на всю хату і лемент, і крик:
- Куди ти від мене сховав мою ногу?
- Прийшлося бабусю гукать на підмогу.
- А вийшов – надворі попав у біду:
дід вишні обносив у нашім саду.
Так я того діда вже так налякав,
що сам на бігу розпанахав рукав.
А потім я довго втікав од кота:
бляшанку чіпляв він мені до хвоста.
Якого хвоста? Кіт же просто не знає
про те, що хвостів у дітей не буває.
А потім зненацька, ще й посеред шляху
накинулась річка на мене, невдаху.
Відкинув я річку подалі від книг,
а сам – то вже ледь роздягнутися встиг!
Ну й плавала річка у мене на спині –
аж губи у неї зробилися сині!
А потім… А потім страшна, аж зелена,
копиця з розгону полізла на мене!
А потім… Ось бачьте, під оком – синець!
То в мене з рогатки вціляв горобець!
А потім… Та, врешті, хіба цього мало?
Коли б ви хоч трохи такого зазнали,
то ви б не питали нікого й ніколи,
чого це до хлопців спізняються школи…
В. Моруга


Запасливий
- Знову мокрі черевики?! –
Сварить Вову мати.
Ти, мабуть, в усіх калюжах
Встигнув побувати?
- Що ви, мамо, - каже Вова, -
Не хвилюйтесь дуже:
Ще й на завтра залишилось
Чотири калюжі!
І. Січовик


Футбол
У дворі великий галас:
Пес Бровко і кіт Мурко
Поганять м´яча зібрались
Там, де грядка з часником.
- Гав! Няв! Перейняв!
- Хто це гам такий здійняв?
Це курчата і качата
Позбігались вболівать:
- Ців! Кудлатий, не зівати!
- Кря! Вусаню, так тримать!
- Няв! Гав! Проморгав!
Хто з них виграв, хто програв?
А ніхто. Бо вже з хатини
Із ганчіркою в руці
Поспішала господиня
Віншувати молодців.
- Ой! Няв!
- А щоб знав!
- Скаву! Гав! – пошкандибав…
І кудлатий, і вусатий
Кожен гру запам´ятав.
Л. Дяченко


Хто винен?
В Андрійка м´ячик голубий –
Прудкий він і стрибучий!
Та раптом шкоди наробив –
Андрійко в шибку влучив!
«Ні, шибки я не розбивав, -
Андрійко гірко плаче,
- Я просто в м´ячика тут грав,
А в шибку влучив… м´ячик…»
Микола Калінін


Мультфільм
Я сиджу в кімнаті тихо,
Мов немає мене вдома.
Що там сталося за лихо?
Це ж мультфільм про Джеррі й Тома.
Я не можу відірватись
Від екрана ні на мить.
Кіт і мишка вміють гратись,
Різні капості робить.
І мені давно відомо,
Це підтвердить вся сім´я, -
Я люблю найбільше Тома,
Бо вреднющий він, як я.
Лариса Цілик


Неуважна няня
Бульваром якось няня йшла.
Няня саночки везла.
Хлопчик в саночках сидів,
Хлопчик з саночок злетів.
Бачить няня – легше стало
І скоріш закрокувала.
На базарі побувала,
Подивилась на товар.
На пожежі поштовхалась –
Не щодня ж таке бува.
Солі пачечку купила
Та іще шматочок мила,
Ще й куму свою зустріла,
З нею довго гомоніла.
Раптом повз пройшли солдати,
Почали вони співати.
І за ними наша няня
Йшла у ногу аж до бані.
Озирнулася – дарма,
Хлопця в саночках нема…
Няня в розпачі безмежнім:
- Де ж я хлопця загубила?
Чи, можливо, на пожежі
Малюка водою змило?
На бруківці, на базарі?
Може, десь на тротуарі?
Так стоїть вона годину:
- Де ж поділася дитина?
А хлопчик біля дому жде
І нікуди він не йде.
Бо не знає, що робити –
Вдома можуть насварити.
Скажуть:
- Що ж ти наробив,
Де ж ти няню загубив?
Е. Успенський


Будить мама ведмежатко
Будить мама ведмежатко
Рано навесні:
- Прокидайсь, моє малятко,
Вже розтанув сніг!
Вже птахи давно щебечуть,
Уставай, сонько! –
Мама штурхає за плечі,
Та мовчить Мишко…
- Що ж, - зітхнула сумно ненька, -
Ох, біда, біда!
Буду я тепер, бідненька,
Їсти мед сама.
- Зачекай! – Мишко підскочив, -
Вже біжу, біжу!
Лиш візьму велику ложку –
І допоможу!!!
Олеся Мамчич


Хто в хатці живе?
Побачила вчора й злякалася трішки:
На спині хатина, під стріхою ріжки.
Ті ріжки ворушаться, наче антени,
І вказують шлях із хатини до мене!
- Хто ж мешкає в ній – риба, птиця чи звір?!
Ой, краще швиденько заскочу у двір,
Сховаюсь отут, за кущами малини,
Дивитися буду на дивну хатину:
Та й в хатці злякались – сховалися ріжки…
Я довго сиділа в малині зеленій,
Дивилась на хатку, а хатка – на мене.
Любов Голота.


Кусючий собака
«Кусючий собака!» - об´ява казала.
«Кусючий собака!» - табличка вважала.
«Кусючий собака!» - розсердились люди.
«З господарем пса ми водитись не будем!
Бо нащо тримати собаку такого,
Що зможе вкусити ні з того ні з сього!»
Та ось випадково по цьому провулку
Йшов хлопчик маленький і їв свіжу булку.
Хлопчина, звичайно, читати не вмів
І в двір, де собака кусючий, забрів.
Побачив хлопчинка рудого собаку.
Собака спочатку присів з переляку.
Кусючий собака маля не вкусив:
Він лагідно булки шматок попросив.
Приємно обидва в садочку гуляли,
Приємно обидва собі розмовляли.
Аж тут у провулку почав хтось кричати:
- Ой, треба дитину з біди виручати! –
Народ на подвір´ї зібрався, з´юрмився,
Народ із господарем хати сварився.
Собака ж кусючий сидів, дивувався,
Бо зовсім не знав, що кусючим вважався.
Валентина Байкова

Про Великдень, Вербну неділю та писанки

Жайвірковий Великдень
Вітерець бринить гілками
і гойдає тишу.
Добре жайвірковій мамі –
писанки всім пише.

З піднебесся сіра птиця,
бо весни месія,
в сіру землю, як годиться,
дзвінко зерна сіє.

Що за зерна! Що за трелі!
Що то за причина!
І сміється світ веселий
добрими очима.

Жайвірок малий і сірий
взяв на крильця небо,
в свято першим він повірив –
так, напевне, й треба.
Сіра птиця, як годиться,
сіє, посіває,
з Великоднем всіх вітає,
Бога звеличає.
Йосип Струцюк

///
Там пташки літали,
Весело співали,
Ісуса Христа звеселяли.
І ми будем співати,
Ісуса Христа звеселяти.
Там громи гриміли,
Додолу упали.
Підіть, діти, підніміте,
Красним яєчком обдаріте.
Поки новий світ настане,
Земля потрясеться,
Камінь розпадеться.
До гроба не мався, —
Камінь розпався,
Христос воскрес із мертвих!
http://storinka-m.kiev.ua
«Звичаї нашого народу»
Олекса Воропай


///
Христос воскрес, не сам я знес,
А сам з собою душу покою.
Прийняв Христос великі муки,
Взяли Його під Божі руки,
Його мати стояла, такі слова звіщала:
«Ой, синочку мій ясний,
Перед тобою світ красний,
Як будеш ти воскресати,
Будуть перед тобою янголи літати,
З святим Воскресінням поздоровляти».
За таке поздоровлення діти діставали від господині крашанку, а від господаря гроші.
На Слобожанщині діти «віршували» так:
Христос воскрес із мертвих,
Сонце святиться,
Ісус Христос на світ родиться.
Божа мати на камені стояла,
Криваві сльози проливала:
Пилате, Пилате!
Як нам Христове тіло зняти,
На престол положити,
Плащаницею укрити?
http://storinka-m.kiev.ua
«Звичаї нашого народу»
Олекса Воропай


Писанки
Виводить мати дивним писачком
по білому яйці воскові взори.
Мандрує писанка по мисочках
із цибулинним золотим узваром,
з настоями на травах і корі,
на веснянім і на осіннім зіллі -
і писанка оранжева горить
у філіграннім сплеті ліній.
То вже вона, як дивовижний світ,
то вже дзвенить, як згусток сонця,
буяють буйно квіти у росі,
олені бродять в березневім сонці.
І стилізовані сплітаються сади
у маєві густих обрамлень,
мереживом найтоншим мерехтить
геометричний космацький орнамент.
...І я поплив у світ дитячих мрій,
на білі колискові оболоні:
котились писанки з гори -
ясні сонця у мамині долоні.
Ігор Калинець
http://garbuz.org.ua



Писанка
Як нарешті панна-писанка
написалася,
То при всіх своєю вродою
запишалася:
і віком весняним,
і личком рум'яним,
і косою вітвистою,
і сорочкою барвистою,
і спідничкою-міні,
і "перчиком" на коліні...
- Ось була я, - каже, - білою,
як стіна,
А зробилася розцнілою,
як весна!
А ми до писанки:
- Почекай-но, панно-писанко,
зупинися,
Перед люстром у тарільчику
покрутися,
Бо ж такою ти зробилася
не одразу -
Хтось чогось тобі та виділив
на окрасу?
А писанка до нас:
-Всі всього потрошку:
Бджілка - дрібку воску,
Голка - кінчик вушка,
Щоб чим тонша смужка,
Свічечка - пломінчик,
Сонечко - промінчик,
Цибулина - гарну
Золотисту барву,
Небо - барву лену,
А трава - зелену...
Всю ж мене списали
Пальчики Оксани...
Потім освятило
Просяне кропило...
Потім... всім я щиро
Дякую за це!
Особливо! -курці,
Що знесла яйце!
Богдан Стельмах
http://garbuz.org.ua


Писанки
Курка з нашого села
- Гляньте! - писанку знесла!
Може, не довірить хтось -
Ось вона у мене, ось!
Тут узори й тут узори,
А між них високі гори,
Сяє зірка із небес, возвіща:
- Христос Воскрес!
Каже Ромчик:
- Не лукав,
Певно, сам розмалював?
Петрик з вулиці гука:
- Гляньте, в мене теж така!
- В мене!
- В мене!
І в усіх! Лине пісня, наче сміх,
Сяє зірка із небес, возвіща:
- Христос Воскрес!
М. Петренко
http://garbuz.org.ua


Писанки
(Народне повір 'я)
А з четверга, темної нічки,
Без місяця і без свічки
Оливная гора сіяє:
Бо там Син Божий у слізоньках потопає.
К землі припадає, Господа благає:
- Не дай мене, Боже,
На ті муки тяженькії...
А може, - йой, Боже! -
Може, така мені доля
Від тебе судилась?
Нехай буде твоя воля,
І царство, і сила.
А може, б мож тую чашу
Від мене узяти?..
Не мож було. Замучили.
А Божая Мати,
Та бідна, нещаслива мати
За Русалимом, в крайній хаті
Сидить собі коло печі,
Вощик крас, в череп моче
І в новенькім черепочку
Топить його на жарочку.
І вощику натопила,
І золоту кісточку купила,
І покладків свіженьких, біленьких узяла.
Воском уписала,
Ще й намалювала,
Відтак в кошелик поскладала,
Та й до Пилата поспішала,
За Пилатом навколішки ходила,
Писаночки носила,
І курочку в даруночку,
Та все благала-просила:
- Пилатію, воєводо,
Славний государю,
Пусти мені мого сина...
Одного і маю,
Лиш одного, мій паночку,
їй Богу, одного!
Я ще кращих понапишу,
Ще кращих, - їй Богу,
Ще я кращих понапишу...
Одного і маю...
- Не плач, не плач, Пречистая!
- Його вже немає:
Уже жиди замучили.
К землі повалилась,
Мов убита - а писанки
У світ розкотились.
Ю. Федькович
http://garbuz.org.ua


///
Тоненьким прутиком
З вербовим котиком
Себе вітаємо
Легеньким дотиком...
Радісну вістку
Собі говоримо,
Що день великий
Не поза горами,
Що вже за тиждень
Буде Великдень!
Марія Хоросницька
http://yrokityt.at.ua


Вербиця
Ой ти гілко, гілко вербова!
На тобі зелена обнова.
Ще холоднувато надворі,
А ти вже в святечнім уборі.
Ти вже у церковцю ходила,
Господу стежинку встелила
І до нас вернулась, свячена
Гілочко вербова, зелена.
Ти торкни Оленочку трішки,
Хай росте, як мама, заввишки
А Максимка – шпарко й багато,
Хай здоровий буде, як тато.
Н.Горик
http://yrokityt.at.ua


Примовка
Верба б’є, не я б’ю,
За тиждень – Великдень!
Уже недалечко
Червоне яєчко.
Лоза б’є, не я б’ю,
За тиждень – Великдень!
Будь здоровий, як вода,
І багатий, як земля.
http://yrokityt.at.ua


///
Привіт, горобчику! Ти знаєш –
Христос воскрес?!
Ця звістка райдужно лунає
Аж до небес!
Привіт, кульбабко! Знаєш ти –
Смерть переміг Ісус?!
Немає влади в темноти,
Я Богові молюсь!
О сонечку, привіт, привіт!
Зі мною порадій!
Любов’ю викупив наш світ
Господь, Спаситель мій!
Співають небо і земля,
Луна хвала над світом,
Бо кожне серце промовля:
Воскрес наш Викупитель!
Зоряна Живка
http://yrokityt.at.ua


Радісний надходить день
Радісний надходить день,
Дзвонять дзвони: дзень-дзелень,
Понад міста, понад села
Лине вісточка весела.
Ясне сонце над селом,
Наче писанка, зійшло –
Вибігайте з хати, діти!
Як сьогодні не радіти?
Вийдем-вийдем на горбок,
Заспіваєм гагілок,
Що весна вже воскресла,
Нам Великдень принесла.
Р.Завадович
http://yrokityt.at.ua


Христос Воскрес!
Радість з неба ся являє,
Паска красна день вітає,
Радуйтеся щиро нині –
Бог дав радість всій родині,
Бог дав радість нам з небес,
Христос воскрес!
Христос воскрес!
http://yrokityt.at.ua


На великдень на соломі
На Великдень, на соломі
Против сонця, діти
Грались собі крашанками
Та й стали хвалитись
Обновами. Тому к святкам
З лиштвою пошили
Сорочечку. А тій стьожку,
Тій стрічку купили.
Кому шапочку смушеву,
Чобітки шкапові,
Кому свитку. Одна тільки
Сидить без обнови
Сиріточка, рученята
Сховавши в рукава.
— Мені мати купувала.
— Мені батько справив.
— А мені хрещена мати
Лиштву вишивала.
— А я в попа обідала,—
Сирітка сказала.
Тарас Шевченко


Христос Воскрес!
Христос воскрес! Радійте нині діти!
Сповнилося найбільше із чудес.
Пропала тьма, і сонце правди світить.
Христос воскрес! Воістину воскрес!
І.Савицька
http://yrokityt.at.ua



///
Великоднє сонце сяє у ясній блакиті,
Теплим променем цілує світ увесь.
І серця для радості відкриті:
Знайте, люди, що Христос Воскрес!
Горобці цвірінькають надворі –
То вони співають Богу честь!
Позабудьте сумніви і горе,
Бо Христос Воістину Воскрес!
Зоряна Живка
http://yrokityt.at.ua


Великдень
Завела нас веснянка у коло,
Красне сонце веде всіх за руки.
І квітки, наче струни, навколо
Таємничі розхлюпують звуки.
І земля – ніби писанка світла –
Кольорова, весела сьогодні.
В церкві люди – святкові й привітні.
Воскресаєм у дні Великодні.
Христина Білоус
http://yrokityt.at.ua


Воскресіння
Що за день чудовий воскресіння,
Сповнений любові і надій?
За чиїмось мудрим повелінням
Світ довкола враз помолодів.
Прямо в хату ллється сонця повінь,
Вже давно такої не було.
А душа стає моя раптово,
Наче біле лебедя крило.
Хоче в небо визволення ради
Із пітьми, що застує мені...
Воскресіння – то велика радість,
Благодать Господня навесні.
Сергій Рачинець
http://yrokityt.at.ua


///
Сонце зійшло і морок щез,
Ранок у чистих росах…
“Нині, сьогодні Христос воскрес!” –
Лине хвала стоголоса.

Господа славить квітом рясним
Жовта мала кульбабка
І соловейко співом ясним,
І у ставочку жабка.

Радо співаймо серцем усім:
Бог наш дарує спасіння,
В небі для нас приготовано дім!..
Славмо Христа воскресіння!
Зоряна Живка
http://yrokityt.at.ua


ХРИСТОС ВОСКРЕС!
Христос Воскрес! Усе радіє,
Сміється сонечко з небес,
Прозора річечка леліє –
Христос Воскрес!
Христос Воскрес!
В траві фіалочки зітхають
І пролісок тремтить увесь,
Розквітла яблунька аж сяє –
Христос Воскрес!
Христос Воскрес!
Дзвенять пташки у полі, в лісі;
І дзвін співає до небес,
Де білі хмарки розплилися –
Христос Воскрес!
Христос Воскрес!
M. Верес
http://www.angelyatko.com.ua


///
Святковий передзвін
Лунає дзвін з усіх сторін:
— Христос Воскрес!
Безсмертний він!
Злітають звуки до небес:
— Дінь-донь, дінь-дон!
Христос воскрес!
Здаля озвався баритон:
— Йому хвала!
Дінь-донь, дінь-дон!
І звідусіль їм вторять в тон:
— Христос воскрес!
Дінь-донь, дінь-дон!
Триває срібний передзвін:
— Славім його!
Земний уклін!
Лунає дзвін з усіх сторін:
— Христос Воскрес!
Безсмертний він!
Леся Вознюк lesia.vozniuk.com


ХРИСТОС ВОСКРЕС!
Христос Воскрес! Радійте, діти,
Біжіть у поле, у садок,
Збирайте зіллячко і квіти,
Кладіть на Божий хрест вінок.
Нехай бринять і пахнуть квіти,
Нехай почує Божий рай,
Як на землі радіють діти
І звеселяють рідний край.
На вас погляне Божа Мати,
Радіючи, з святих небес...
Збирайтесь, діти, нум співати:
Христос Воскрес! Христос Воскрес!
Леонід Глібов
http://www.angelyatko.com.ua


Вербиця
Ой ти гілко, гілко вербова
На тобі зелена обнова.
Ще холоднувато надворі,
А ти вже в святечнім уборі.
Ти вже у церковцю ходила,
Господу стежинку встелила
І до нас вернулась, свячена
Гілочко вербова, зелена.
Ти торкни Оленочку трішки,
Хай росте, як мама, заввишки
А Максимка – шпарко й багато,
Хай здоровий буде, як тато.
Н. Горик
http://www.angelyatko.com.ua

Про квіти та дерева

Проліски
Як зелені списи,
з вогкої землі
виткнулися в лісі
проліски малі.

Я візьму лопату
в ліс я побіжу,
пролісків багато
в горщик посаджу.

Може, знов навмисно
вернеться зима,
зірве свіже листя,
гілля полама.

І завиє вітром,
снігом як війне,
як заб′ється в вікна,
щоб злякать мене!...

Та в кімнаті в мене
холоду не чуть.
Проліски зелені
в горщику ростуть.

Проліскам блакитним
тепло на вікні –
розкривають квіти
вінчики ясні.

Буду поливати їх,
буду берегти,
щоб на Майське свято
з квітами піти.
Наталя Забіла


Білі котики
На вербі, на пагіллі,
білі-білі котики.
Доторкнуться лагідно
лоскотливим дотиком,
доторкнуться котики,
білі, невеличкі,
до руки, до ротика,
до моєї щічки.

Відламаю гілочку,
гілочку-вербичку,
та поставлю в пляшечку,
в пляшечку, в водичку,
щоб листочки-стрілочки
стали розвиваться
на вербовій гілочці
у моїй кімнатці.
Наталя Забіла


Квіти
Під віконцями
на сонці
у весняному саду
у земельку,
як в постельку,
я насіннячко кладу.

Сонце, смійся!
Дощик, лийся!
Линьте, краплі, до землі,
щоб на грядах
у зернятах
кріпли паростки малі.

Прийде літо,
будуть квіти,
будуть в мене восени
у віночку на голівці
чорнобривці запашні.
Наталя Забіла


Барвінок
Недавно ще гула метелиця,
іще лежить в низинах сніг,
а вже барвінку листя стелеться
зеленим килимом до ніг.

Воно під снігом і під кригою
всю зиму зелень берегло
і перше стрінуло з відлигою
весняне сонце і тепло.

Із перемогою і славою
весна з′являється на світ.
І квітне радістю яскравою
барвінковий зірчастий цвіт.
Наталя Забіла


Дерево
- Нащо у дерева стільки гілок?
- Це – щоб гойдати веселих пташок,
щоб перехожому затінок дати
чи од дощу у негоду сховати.
- Ну, а навіщо такий стовбурище?
- Щоб підійматися вище і вище
в небо, туди, де птахи та блакить,
де золотаво сонце горить.
- Нащо ж тоді довжелезне коріння?
- Щоб вітровіям злим не коритись
і пам´ятати: лиш той не змалів,
хто не полишив своєї землі.
А. Костецький


Пролісок
Пролісок, мов хлопчик,
Оченятком синім
Дивиться навкруг:
Зеленіють ниви,
У ясній долині
Бджоли полетіли
На зарічний луг…
Вся земля радіє
Сонцю молодому,
Снігу вже нема.
На останній кризі
В далеч невідому
Проплила зима.
С. Жупанин


Кульбабки
На леваду я пішла б,
ціла купа там кульбаб –
ніби сонечка малі
посідали на землі.

Я нарвала б тих квіток
та сплела б собі вінок,
щоб і я була в вінку,
наче квітка на лужку.

Тільки вранці квіти всі
умиваються в росі,
росяна травичка –
змокнуть черевички.
Н.Забіла

Про місяці

Травень
Каштанчик свічечками,
Кульбабка – ліхтарями
Присвічують,
Щоб травень святкував.
А він, наш кучерявий,
Зростив розкішні трави,
Ще й квіти
Поміж них порозкидав.
Ну, як тут не присвітиш?
Квітки збирають діти,
Вінки сплітають,
дякують йому.
Голівоньки квітчають
І пісеньки співають,
Звеличуючи
Радісно весну.
Т. Полубко


Березень
У березні, у березні
Верба цвіте на березі,
Осика від граків рясна,
Бо вже – весна, весна, весна!
І сонця жовте колесо
Зігріло ніжний пролісок,
І жебонять потічки,
Стікаючи до річки.
В. Бондаренко


Лютий
Лютий в гості на гостину
Кличе всю свою родину.
Та родина – не мала,
Суне й суне без числа.

Морозища, морозеньки –
І великі, і маленькі,
Завірюхи капловухі,
І сніжинки-балеринки.

І Вітренко, і Вітрисько –
Вже вони близенько-близько.
Ще до ночі в темнім борі
Вся родина буде в зборі.

Запита родину лютий,
Чи то кожен добре взутий?...
Гей, у танець! – і зі сну
Збудять танцями Весну.
Наталя Забіла


Лютий
Братик січня – білий лютий,
В білі валяночки взутий.
Біла шапка, рукавиці,
Тільки світяться очиці,
А личко рум′яне,
Як сонечко раннє.
Пустотливий січня братик
Кида в вікна сніг лапатий,
Сипле й сипле сніг під ноги,
Замітає всі дороги.
Братик січня не вгаває,
Поспішає, поспішає…
Здогадався пустунець,
Що зимі іде кінець.
Олесь Лупій


Розсміявся дзвінко січень
Розсміявся дзвінко січень,
Заяскрів сніжинками.
Дітвору гуляти кличе
Білими стежинками.
Швидше, швидше на санчата!
З гірки покатаємось.
Снігу я приніс багато,
Нумо, позмагаємось!
І жартує січень білий,
Шелестить порошею.
На санках ми полетіли
В зимоньку хорошую.
Тамара Мезенцева


Березень
Виблискує, немов кришталь,
на річці скреслий лід.
По всьому видно, що на днях
почнеться льодохід.

Вже перші проліски в лісах
до сонця потяглись,
і верболози над ставком
в листочки зодяглись.
Лідія Кир′яненко


Квітень
Верболози зеленіють.
Потеплішали дощі.
Піднімається травиця.
На терновому кущі
вже з′явились перші квіти,
мов казково-зимні сни.
Шпак заводить знову пісню,
славлячи прихід весни.
Лідія Кир′яненко


Травень-художник
Любить травень малювати
трави, квіти, сонце, хату.
Не запитує, чи можна.
Все малює – він художник.

Намалює озеро,
комарів під лозами,
Хвіст красивий півню,
а шпаку – шпаківню.

І кульбаби у траві
найсправжнісінькі, живі.

Синім річку намалює –
Травень синю фарбу любить.
І червону, й жовту, й чорну,
бурякову, помідорну.

Шепотять під вітром клени:
- Не забув ти про зелену?
Віктор Бойко


Червень
Червоні барви і зелені,
Де червень з фарбами ходив.
І літо проситься у жмені –
Рясною стиглістю садів.

І ластовиння на обличчя,
Немов метелики, сіда.
А літо далі, далі кличе,
Де навіть стежка – золота…
Володимир Верховень


Червень в літо поверта
Відбуяв квітучий травень,
червень в літо поверта.
Пташеняток у гніздечку
ще лякає висота.

Але скоро вже крилята
підростуть в них – і тоді
закружляють у повітрі,
як листочки по воді.

На грядках, немов рубіни,
виграють суниць ряди.
Соком повняться під сонцем,
наливаючись, плоди.
Лідія Кир′яненко


Розпал літа
Розпал літа – квітнуть квіти.
Липень в гості завітав.
Бавився і загубився
між м′яких шовкових трав.

Яблука червонобокі,
груші медом налились.
І маленькі пташенята
у повітря вже знялись.

Різнобарв′я… Різнотрав′я
душу й серце веселить.
І завмер малий метелик
поміж квітами на мить.
Лідія Кир′яненко


Вересень
Прохолодні ночі, ранки.
Спека вже не дошкуля.
Лист березовий, пожовклий
в танці першому кружля.

Відчинила двері школа.
Осінь ходить по землі.
І готуються піднятись
вже у небо журавлі.
Лідія Кир′яненко


Прощається зі мною жовтень
Очерети дрімають
під пісню журавлину.
В левадах вже ламають
рубінову калину.

Дощі частіше плачуть
за теплою весною.
Це жовтень, щедрий жовтень
прощається зі мною.
Лідія Кир′яненко


Листопад останнім завершає осінь
Вже пожовкле листя облетіло зовсім.
Листопад останнім завершає осінь.

Листя під ногами шурхотить опале.
Стали ночі довші – дні коротші стали.

Все сумне довкола, сонечко не блисне.
Сірим простирадлом сонне небо висне.
Лідія Кир′яненко


Грудень – первісток зими
Відійшла в минуле осінь.
Грудень – первісток зими –
оглядає володіння.
Сніг іскриться під саньми.

В білих шатах ліс дрімає.
Кригою взялись річки.
І виблискують під сонцем,
я посріблені стрічки.

Навкруги панує спокій,
а сусідньому дворі
червоніють горобини,
ніби спалахи зорі.
Лідія Кир′яненко


Лютий
Вже сонце над землею
що новий день, то вище.
Північний лютий вітер
не так зловтішно свище.

Поглянь! З дахів спадають
скупі, замерзлі сльози.
І соком повнять тіло
ослаблі верболози.

Зима хоча й береться,
але безсила нині,
бо вже весна проснулась,
розкривши очі сині.
Лідія Кир′яненко


Жовтень
Стоять осики на узліссі,
тремтливі, голі та сумні,
бо на зволоженій землі
поволі тліє їхнє листя.

З туману скирта жовтобока
у небо нишком погляда,
і на чоло її сіда
сонлива хмарка сіроока.

А в лісі в їжаків на спинах
під цокіт білочок рудих
останні запашні гриби
пливуть у шелесті осіннім.
Анатолій Костецький


Місяці
Січень віє навкруги,
Навіває скрізь сніги.
Лютий кригою кує
І морозу додає.
Березень встає зі сну,
Кличе весело весну!
Квітень вийшов на грядки
І розсаджує квітки.
Травень, радий до забав,
Бродить босий серед трав.
Червень нам приносить грім,
Свіжі ягоди у дім.
Липень нас не забува
І несе рясні жнива.
Серпень на току давно
Насипа в мішки зерно.
Вересень збирати рад
Яблука та виноград.
Жовтень ходить по лісах
У жовтеньких чобітках.
Листопад гойда гілки
І розтрушує листки.
Грудень в білім кожушку
Їде в санях по сніжку.
М. Щербак


Білі коні
Трійку коней запрягла
Хуга-завірюха,
Туго віжки натягла
Й до зими щодуху.
Міст здолала на ріці,
Повернулась круто.
А ті коні – місяці:
Грудень, Січень, Лютий.
Л. Привалова

Про бабусю та дідуся

Бабусі
Простягну я рученьки
Над сивою голівкою,
Щоб не чула болю,
Щоб літала бджілкою,
Щоб не знала втоми,
Щоб легко ходила,
Щоб була здорова,
Щоб мене любила.
Я підставлю рученьки,
Не впущу біду,
Я прихилю сонечко,
Вирву лободу.
На усеньких стежечках,
Де ходиш щодень,
Я тобі співатиму
Веселих пісень.
Тільки б іще довго
Зі мною була,
Бабусю рідненька,
Ніжна, дорога…
Олеся Василенко


///
У бабусі на селі дивувалися малі:
Дві руки бабуня має, а у сотні справ встигає:
Зранку двір позамітати, і курчат нагодувати,
Та підлогу змити в хаті, дати їсти поросяті,
Ще здоїти нашу Зірку, залатати в кофті дірку,
На городі все полити, в кухні грубу розтопити,
Й на домашньому яйці заколочені млинці.
Тільки-но почався ранок, для онуків ось сніданок.
"Прокидайтеся, малята, бо у вас ще справ багато:
Треба бігати, гулятись, сил - здоров’я набиратись.
Влітку гарно у селі, насолоджуйтесь, малі!"
http://dreamfood.com.ua
///


Обійми дідуся
- Соромно, онуко.
А чого? Збагни:
Ти сказала – руки
В дідуся брудні.
Руки працювали
П´ять десятків літ.
Є на них від сталі
Сіро-сизий слід.
Чорні зморшки й цятки –
Слід від чавуну.
Шрам багровий – згадка
Про страшну війну.
Почекають друзі,
Гойдалка і м´яч.
Обійми дідуся
І скажи: - Пробач.
Е. Саталкіна

Веснянки

Веснянка

Цвірінь,цвірінь,
Іде теплинь
На іменини трав.
Готуй човни,а сани кинь,
Бо сніг водою став.
А ще готуй ріллю м´яку,
Сівалки і зерно,
Щоб у дзвінкому колоску
Примножилось воно.
А.Качан

///
Не стій, вербо, над водою
Рано-рано!
Не стій, вербо, над водою
Та ранесенько!
Розвий, вербо, сімсот квіток
Рано-рано!
Розвий, вербо, сімсот квіток
Та ранесенько!
Що всім хлопцям по квітонці
Рано-рано!
Що всім хлопцям по квітонці
Та ранесенько!
Тільки Грицеві нема квітки
Рано-рано!
Тільки Грицеві нема квітки
Та ранесенько!
Не журися, милий Грицю,
Рано-рано!
Не журися, милий Грицю,
Та ранесенько!
Буде тобі квітка красна
Рано-рано!
Буде тобі квітка красна
Та ранесенько!
Буде тобі красна Ганна
Рано-рано!
Буде тобі Ганнусенька
Та ранесенько!
http://levko.info/virshi/vesnyanky.htm


///
Весняночка, паняночка,
Хто по тобі ходить,
Ой, там козак дівчиноньку,
За рученьку водить.

Ой, на нашій, на веснянці,
Чистенько-біленько,
Ой, ніхто так не заграє,
Як наш коваленко.

Коваленко, грає-грає,
А парубок в танці,
Як не візьме ту дівчину,
То піде у танці.

Закопали горщик каші,
Ще й рака живого,
Щоб на нашій, на веснянці
Не було нікого.

Закопали горщик каші,
Ще й живого півня,
Щоб на нашій, на веснянці,
Збиралася збірна.
http://www.pisni.org.ua


///
Весняночка-паняночка,
Де ж ти зимувала?
У садочку на кленочку,
Пряла на сорочку.

Ой сорока, ой снує,
А ворона вишиє,
А білі лебеді,
Тай відбілять по воді.

Що у тих же багачок,
Повні скрині сорочок,
А у мене одна,
Тай та чиста щодня.

Із вечора замочу,
А з півночі колочу,
А сонечко блисне,
Сорочечка висохне!
http://www.pisni.org.ua


///
Благослови, мати,
Весну закликати!
Весну закликати,
Зиму проводжати!
Зимочка в возочку,
Літечко в човночку!


///
Десь тут була подоляночка,
Десь тут була молодесенька,
Тут вона впала,
До землі припала,
Сім літ не вмивалась,
Бо води не мала.
- Устань, устань, подоляночко,
Устань, устань, молодесенька,
Умий личко так, як скляночку,
Утрись, утрись шовковим рушником,
Та візьмися в боки,
Покажи нам скоки,
Біжи до Дунаю,
Бери ту, що скраю.
Ой Весна-Весна Днем Красна
Що ж Ти Весно принесла

Принесла я Вам Літечко
Ще й Рожевую Квіточку
Хай вродиться Житечко
Ще й Озимая Пшениця
І Усякая Пашниця

Ой Весна Весна Днем Красна
Що ж Ти Весно принесла

Коробочку з Веретенцями
А Скринечку з Червінцями
Старим Дідам по Кийочку
Старим Бабам по Серпочку
Малим Дітям по Яблучку
А Дівчатам по Віночку
А Хлопчатам по Батожку

Ой Весна Весна Днем Красна
Що ж Ти Весно принесла

Принесла я Вам Літечко
Ще й Запашненьке Зіллячко
А Вам Дівчата по Вінку
З Хрещатого Барвінку
А Вам Парубки по Кийку
Гоніте Товар на Гірку
А Вам Бабусі по Ціпку
Попід Хатами ходити
Малих Діточок глядіти

Ой Весна Весна Днем Красна
Що ж Ти Весно принесла

Принесла я Вам Літечко
Ще й Запашненьке Зіллячко
Ще й Зеленую Травицю
І Холодную Водицю
Принесла я Вам Ягнятко
Ще й Маленькеє Телятко
http://risu.org.ua/ua


Вже Весна воскресла

Вже Весна воскресла
Що Ти нам принесла | (2)

Принесла вам Красу
Господарську Рясу | (2)

Господарська Ряса
Сіяна-орана | (2)

Сіяна-орана
Ще й заволочена | (2)

Ще й заволочена
Цибулев саджена | (2)

Цибулев саджена
Пшеницев сіяна | (2)
http://risu.org.ua/ua


///
Дівчата:

А вже весна скресла,
Що ти нам принесла? (2)

А я вам принесла
Парубоцьку красу. (2)

Парубоцька краса
В болоті мочена. (2)

В болоті мочена,
У калюжі прана. (2)

У калюжі прана,
На терню сушена. (2)

На терню сушена,
У хліві схована. (2)

Хлопці:

А весна-весною.
А дівка-дівкою. (2)

Ходить, світом нудить,
Спідницею крутить. (2)

Крутить, щоб видати:
Хочеться віддати. (2)

Дома не сидіти,
В дівках не сивіти. (2)

Покрить головоньку,
Не буть дівчиноньков. (2)

Дранов нагавицев,
Стати молодицев. (2)
http://risu.org.ua/ua

///
Ой виходьте, дівчата,
Та в сей вечір на вулицю
Весну-красну стрічати,
Весну красну вітати.
Будеш весну стрічати
Та віночки сплетемо,
Хороводом підемо.
Благослови мати,
Весну закликати!
Весну закликати,
Зиму проводжати!
Зимочка в возочку,
Літечко в човночку.
Народна творчість.

Про літо

Червень
В світлім небі сонце грає
Променем ласкавим.
Ходить червень рідним краєм,
Косить буйні трави.

Ходить червень, бадьориться:
Скільки того квіту!
Вже пшениця колоситься,
Половіє жито.

Розіллялось при долині
Синє море льону.
В тому морі, у тій сині,
Перепілка тоне.

І вже пахне медом гречка
На ланах широких…
А за лісом недалечко
Чути липня кроки.
Федір Петров


Місяць трав
Незчулась іволга, коли
Сади весняні відцвіли.
На землю червень завітав –
Святковий місяць буйних трав.
В цю пору навіть уночі
Скриплять у лузі деркачі,
Кує зозуля уві сні –
Напевне, лічить теплі дні.

Та ось на пишну сіножать
Коса унадилась гулять.
І перший сніг у царстві трав
Зозулю сиву налякав.

З тих пір задумливе «ку-ку»
Вже не лунало у садку.

Тоді ж у травах запашних
Деркач сховався і притих.
Навчив співать своїх дітей
І теж замовкнув соловей.

І тільки іволга руда
Ще грає десь коло гнізда
На флейті пісеньку свою:
«Фіу-ліу! Я вас люблю!»
А. Качан


Канікули
«Канікули! Канікули!» -
співає все навколо.
Канікули, канікули,
канікули у школі!

А що таке «канікули»?
Це – літні дні барвисті,
це час, коли нам ніколи
хоча б на мить присісти,
бо треба мчати босими
наввипередки з вітром,
з густих лісів приносити
горіхів повні відра.
Це час у річці хлюпатись,
підсмажувати спини
і зранку в лузі слухати
тонку струну бджолину…
Це час, коли за друзями
ми скучим – як ніколи,
і нам страшенно схочеться
скоріше знов до школи!...
Анатолій Костецький


Літо
Як то гарно, як то любо
Грає сонце над Дніпром.
У м’якій смугастій шубі
Джміль дріма під лопухом.
Пахне літом. Синій дзвоник
Ніжно світиться між трав.
А манісінький сюрконик
Нам на скрипочку заграв.
Оксана Кротюк
http://abetka.ukrlife.org


Літечку, зацвіти
Літечку, літечку, зацвіти,
Солоденьких ягідок уроди.
Умивай їх росами рано-рано,
Поки небо зорями іще вбрано.
Зігрівай їх сонечком тепло-ясно,
Поливай їх дощиком рясно-рясно.
Будуть, як намистечко, у траві
Красуватись ягідки лісові.
Оксана Кротюк


Червень
В росі пахуче жито.
І маки у росі…
- Добридень, любе літо! –
Ми кажемо усі.
І плещемо в долоні,
Бо червень вже несе
Нам ягідки червоні,
Смачніші над усе.
В. Діденко

Віршовані казки

В.Лучук (переклад)
Найдорожче
(за російською казкою)

В хатці, скраю села,
Баба з дідом жила…

Дід корзиночки плів
і на ринок носив,
заробляв на хліб-сіль,
жив собі – не тужив…

Баба ткала такі
Для людей килими,
що гарніших ніде
не побачили б ми…
Мали хліб, поза тим –
що потрібно старим?

Проминали літа,
наче в річці вода.
А минулі літа
час назад не верта.

Дуб засох край двора,
в бурю впав сухостій…
Ось і прялка стара
поломилась старій.

- Йди-но, діду, в лісок,
пошукай, походи –
і міцненький дубок
там на прялку знайди!
Може, ще й поживу –
треба прялку нову!
Дід сокиру узяв,
шкандиба в чагарник.

Путь йому перетяв
бородань-Лісовик:
- Не твої це гаї
то й не треба іти,
бо дерева мої
хочуть жить, як і ти!

Не губи, далебі,
віку юним дубкам,
а за це я тобі
що захочеш, то дам!

Дід до баби верта,
щоб пораду дістать:
що ж на старості літ
їм обом забажать?!

Лісовик-чарівник
все задарма дає…

Але баба у крик,
але баба своє:
- Нам не треба чужих
ні овець, ні корів.
прожила я без них,
доживу й поготів…

Хочу лиш працювати,
допоки живу, -
а тому й хочу мати
ту прялку нову!
Бо багатство людині
добра не дає…
Скнара золото в скрині
ховає своє,
і над скринею тою
із ляку тремтить,
і чекає розбою,
спокійно не спить…
Ані злото, ні срібло
Не зарадить біді…
Жити людям потрібно
у чеснім труді!
У житті- круговерті
Час мине без біди –
тільки б руки довічно
здорові були!

В хатці, скраю села,
баба з дідом жила…

Дід корзиночки плів
і на ринок носив,
заробляв на хліб-сіль,
жив собі – не тужив…

Баба ткала свої
красуні-килими,
що гарніших ніде
не побачили б ми…
Мали б хліб, поза тим –
що потрібно старим?


В.Лучук (переклад)
Як виникло сонце
( за австралійською казкою)

Австралійський страус Ему
подружився з журавлем…
- Може, нині по рівнині
Погулять собі підем?
- Погулять,то й погуляти,
знайдем нивку конопель.
Тільки годі поспішати! –
просить друга журавель.
Довгонога птаха Ему
озирається назад:
- Хай вже буде по-твоєму,
я іти повільно рад, -
але що ж мені робити,
як ті ноги вгамувати?
Мені досить раз ступити,
А тобі ж потрібно п′ять!

Ой, ті ноги, ноги, ноги,
ноги, ноги, ноги, ноги
замелькали вздовж дороги –
годі старуса догнати!

- Зупинися! То наруга! –
Журавель кричить до друга.
Ему каже: - Налягай-но
і на ноги, ноги, ноги,
ноги, ноги, ноги, ноги, -
доганяй-но, доганяй!
- Підожди! Не можу! – та й
посварилися украй.
Журавель біжить і злиться,
Ему зиркає, сміється:
- Ширше крок! Не відставай!


Журавель ковтнув образу,
а вернулися, то зразу
у гнізді своєму зліг,
бо не чув, бідняга, ніг.

За насмішку та наругу
відомстить рішився другу…
А було це, любі друзі,
ще колись, давним-давно,
коли ще на виднокрузі
навіть сонця не було.
Тільки місяць, тільки зорі
в небі темному цвіли, -
та й не місяць то, не зорі –
а то велетні були,
що вгорі собі жили…
Ясні зорі – їхні очі –
ясно сяли серед ночі.
Мав найбільше око місяць -
неба темного владар, -
міг не спати цілий місяць,
а дивитися з-за хмар…


Западала ніч глибоко
як, було, заплющить око…
Отоді, в горобину
ніч, обурений зі зла,
журавель, пригнувши спину,
підікрався до гнізда,
і коли збагнув достоту,
що той страус Ему спить, -
він зробив свою роботу –
ухопив яйце – і вмить
геть жбурнув його високо –
щоб розбилось, впавши вниз!

А на небі ненароком
те яйце упало в хмиз!

На ломаччя наштовхнулось
і розбилось, ясна річ! –
жовто-жовто спалахнуло
і засяяло – на всю ніч!

Місяць-велетень збудився:
освітив його пожар! –
І ураз розпорядився
скликати зірки з-за хмар:
- Сонцем – вогнище назвати,
хмиз стягати звідусюди,
коли Сонце ляже спати,
то самим світити тут!

Отаке. І з того часу
світить сонце-огнецвіт,
і на землю рідну нашу
щирий людям шле привіт, -
і радіють всюди люди,
ліс, вода, пташина й звір,
що довічно сонце буде
людям сяяти з тих пір!


Вовк і козлята
До козиної до хати
з лісу стежечка веде.
В хаті маму ждуть козлята,
а коза із лісу йде.

Ясне сонечко заходить,
в небі місяць блискотить.
До воріт коза підходить,
у ворота стукотить:

- Відчиніться, відімкніться!
Ваша матінка прийшла,
ваша матінка із лісу
молочка вам принесла!

Відчиняють їй козлята,
з ними вірний пес Рябко.
І заходять всі до хати
пити свіже молоко.

Якось сірий вовк підслухав,
що коза пішла у ліс,
до воріт прибіг щодуху,
під ворота сунув ніс.

«Зараз, - думає, - козляток
проковтну одним ковтком!»
І почав він промовляти
ніжним-ніжним голоском:

- Відчиняйте, козенята!
Я несу вам молока!
- Чуєм, чуєм, це не мати –
в неї пісня не така!

Тут один цапок сміливий
нишком глянув через пліт,
бачить – вовк страшний, жахливий
причаївсь біля воріт.

Сірий вовк цапка не бачить,
витягає гострий ніж,
і гукає нетерпляче:
- Відчиняйте-но скоріш!

А козлята: - Ми не проти! –
Не злякались хижака!
Відімкнули враз ворота
та як випустять Рябка!

Вовк, побачивши собаку,
підібгав лякливо хвіст,
відстрибнув – та з переляку
як бебехнеться під міст!

Саме йде тут з лісу мати,
молока малим несе.
А назустріч їй козлята
та й розказують про все.

Почала коза радіти:
- Ну й Рябко наш молодець!
Ну й розумні в мене діти! –
Тут і казочці кінець.
Наталя Забіла

Прислів´я, приказки

Аби хліб, а зуби знайдуться.
Аби шия, а ярмо буде.
Або будемо на Русі, або пропадемо усі.
Або пан, або пропав.
Або дома не бути, або волі здобути.
Апетит з їдою прибуває.


Баба з воза - кобилі легше.
Багатий, як циган на блохи.
Багато дива, мало млива.
Багатому й чорт яйця носить.
Байдуже ракові, в якому його горщику зварять.
Батогом обуха не переб'єш.
Бачить кіт сало, та сили мало.
Без вірного друга - велика туга.
Без нашого Гриця вода не освятиться.
Без труда нема плода.
Береженого Бог береже, а козака шабля.
Битому собаці кия не показуй.
Біда біду тягне.
Біда помучить і мудрості научить.
Бійся не того собаки, що бреше, а того, що лащиться.
Близько лікоть, та не вкусиш.
Борода не робить мудрим чоловіка.
Боятися вовка - в ліс не ходити.
Брат мій, а хліб їж свій.
Брехливу собаку далеко чути.
Буває, що й корова літає.
Було б пшоно, а каша буде.
Було, та за водою пішло.


Велике дерево поволі росте.
В закритий рот муха не влізе.
Видно пана по халявах.
Виміняв шило на швайку.
Виріс, а ума не виніс.
Вискочив, як Пилип з конопель.
Високо літає, та низько сідає.
Вище себе не підскочиш.
Від своєї тіні не втечеш,
Вісті не лежать на місці.
Вкрадеш голку, а потім корову.
В ліс дрова не возять.
В нього руки на всі штуки.
Вовка ноги годують.
Вода і камінь довба.
Ворона й за море літає, та дурна вертається.
Ворона вороні ока не видовбає.
В сім'ї не без виродка.
Всякому овочу свій час.
В тихому болоті чорти водяться.
В умілого й долото рибу ловить.
Вчи лінивого не молотом, а голодом.
В чужих руках завше більший шматок.


Гарні гості, та не в пору.
Гірко заробиш - солодко з'їси.
Говори стовпу, а він стоїть.
Година вранці варта двох увечері.
Голка в стіжок упала - пиши пропала.
Голодній кумі хліб на умі.
Горбатого могила виправить.
Гостра була сокира, та на сук наскочила.
Гостре словечко коле сердечко,
Готовеньке і кішка з'їсть.
Гречана каша сама себе хвалить.
Гуртом і батька добре бити.


Дай дурневі макогона, то він і вікна поб'є.
Далеко куцому до зайця.
Даремно і чиряк не вискоче.
Дарованому коневі в зуби не заглядають.
Два коти в одному мішку не помиряться,
Двоє третього не чекають,
Де багато господинь, там хата неметена.
Де відвага, там і щастя.
Де коротко, там і рветься.
Де посієш, там і вродиться.
Десять разів відміряй, а раз відріж.
Дешева риба - погана юшка.
Дивись на зріст, та питайся розуму.
Диму без вогню не буває,
Діло майстра величає.
Дома й стіни помагають.
Дурням закон не писаний.


Ех, якби та якби та в роті виросли гриби.


Є в глечику молоко, та голова не влізе.
Є сало, та не для кота. Є квас, та не для нас.


Жалів яструб курку - доки всю обскуб.
Жартувала баба з колесом, та в спицях застряла.
Живемо, як горох на дорозі: хто не йде, той скубне.
Живіт товстий, а лоб твердий.


За битого двох небитих дають,
Заблукався між трьох дубів,
Забув віл, коли телям був.
Заварив кашу, так і їж.
За все береться, та не все вдається.
Задер носа й кочергою не дістанеш.
За дурною головою і ногам нема спокою.
Зайця ноги носять, вовка зуби годують.
Заліз у багатство - забув і братство.
За моє жито мене ж і бито.
За чужим столом не махай постолом.
З великої хмари малий дощ.
Згадала баба, як дівкою була.
Згода дім будує, а незгода руйнує.
З дурнем каші не звариш.
З ким поведешся, того й наберешся.
З миру по нитці - голому сорочка.
Знає кіт, чиє сало з'їв.
Знайко біжить, а незнайко лежить.
Знов за рибу гроші.
З одного вола двох шкур не деруть.
З пісні слова не викинеш.
Зробив наспіх, як насміх.
З свічкою серед дня не знайдеш.
З чорної кішки білої не зробиш.


І будень, і неділя - все лінивому безділля.
І за соломинку вхопиться, хто топиться.
І кози ситі, і сіно ціле.
І стіни мають вуха.


Їв би кіт рибку, а в воду не хоче.
Їж, що дають, а роби, що кажуть.


Йти на комара з дрючком, а на вовка з швайкою.
Його й чорт у ступі не влучить.


Казала Настя: як удасться,
Казала, та не зав'язала.
Казаному кінця немає,
Катюзі по заслузі.
Київ не одразу збудовано.
Кігтик застряг-пропав птах.
Кінець діло хвалить.
Кінь на чотирьох, та й то спотикається.
Клин клином виганяють.
Кожна жаба своє болото хвалить.
Коли густо, а коли й пусто.
Колись і в нашої кози хвіст відросте.
Кому що, а курці просо.
Косо, криво, аби живо.
Краще пізно, як ніколи.
Крутить, як циган сонцем.
Куди не кинь - виходить клин.


Ласий на чужі ковбаси.
Лінивий двічі робить, скупий двічі платить.
Ліс рубають - тріски летять.
Лобом муру не проб'єш.
Лови рибу не на сковороді; а у воді.
Любить, як вовк порося.
Любиш кататись, люби й санчата возить.
Людей питай, а свій розум май.
Людям язика не зав'яжеш.
Лякана ворона куща боїться.


Мак сім років не родив і голоду не було.
Меле язиком, як порожній млин.
Менше говори - більше почуєш.
Миша не одну дірку має до хати.
Молодець проти овець, а проти молодця і сам івця.
Моя хата скраю - нічого не знаю.


На бідного Макара всі шишки летять.
На все свій час.
Навчить біда їсти.
Нагинай гілляку, поки молода.
На голові блистить, а в голові свистить.
На городі бузина, а в Києві дядько.
На двох стільцях не всидиш.
Надокучив, як парена редька.
Надувся, як ковальський міх.
Назад тільки раки лазять.
Назвався грибом - лізь у кіш.
Називай хоч горщиком, тільки в піч не став.
На злодієві шапка горить.
На ловця і звір біжить.
На нема й суду нема.
Наскочила коса на камінь.
На тобі, небоже, що мені негоже.
Наука в ліс не веде, а з лісу виводить.
На чужий коровай рота не роззявляй.
Не будь тим, що моркву риє.
Не вартий дірки від бублика.
Не все те золото, що блищить.
Не вчи рибу плавати.
Не кажи гоп, поки не перескочиш.
Не копай іншому ями, бо сам упадеш.
Не лізь поперед батька в пекло.
Не святі горшки ліплять.
Не скуби гуску, поки не зловиш.
Не страши кота салом.
Не сунь носа до чужого проса.
Не такий страшний чорт, як його малюють.
Не так сталося, як гадалося.
Не так хутко робиться, як мовиться.
Не той козак, що поборов, а той, що вивернувся.
Не хвались ідучи на торг, а хвались ідучи з торгу.
Ні в тин, ні в ворота.
Ні кує, ні меле.
Ні пава, ні ґава.
Ні риба, ні м'ясо, і в раки не годиться.
Ніс вище губи носить.
Носиться, як дурень з писаною торбою.


Обідрали, як молоденьку липку.
Облизня спіймав.
Обоє рябоє.
Овечку стрижуть, а баран трясеться.
Одна бджола мало меду наносить.
Одна дяка, що за рибу, що за рака.
Одна ластівка не робить весни.
Одним пальцем і голку не вдержиш.
Одного поля ягода.


Пам'ятатимеш до нових віників.
Паршива вівця все стадо запоганить.
Перемелеться лихо - добро буде.
Під лежачий камінь вода не тече,
Піймав куцого за хвіст.
Після бійки кулаками не махають.
Пішов по шерсть, та повернувся острижений.
Плаває, як вареник у маслі.
По бороді текло, а в роті сухо було.
Поживемо - побачимо.
Помалу їдь, то далі будеш.
Поможе, як мертвому кадило.
Попав пальцем у небо.
Поспішиш -людей насмішиш.
Почав обід - мовчу, як кіт.
Правда очі коле.
Прийде коза до воза.
Про вовка помовка, а вовк до хати.
Продав кота в мішку.
Пропало, як з воза впало.


Рада б душа в рай, та гріхи не пускають.
Раз,та гаразд.
Робить, як мокре горить.
Робота не вовк, в ліс не втече.
Родичів багато, та ніде пообідати.
Рот не город - не загородиш.


Сам собі пан.
Свої люди - помиримось.
Своя губа ближче.
Семеро одного не ждуть.
Силою не бути милою.
Ситий голодному не товариш.
Сказаного і сокирою не вирубаєш.
Скільки вб'єш, стільки й в'їдеш.
Скільки вовка не годуй, а він все в ліс дивиться.
Старий кінь борозни не зіпсує.
Старий кіт, а масло любить.
Старого лиса не виманиш з лісу.
Страх має великі очі.
Стук-грюк, аби з рук.


Там добре, де нас нема.
Терпи, козаче, отаманом будеш.
Тиха вода греблю рве.


У страху очі великі.
Усього буває на віку - і по спині, і по боку,
Ухопив місяця зубами.
У чужій кошарі овець не розведеш.


Хіба все те вовк, що сіре?
Хліб їж, а правду ріж.
Хліб та вода - козацька їда.
Хоч бачить око, та зуб не йме.
Хоч біс, аби яйця ніс.
Хоч близько, та слизько.
Хоч гірше, аби інше.
Хоч дурний, та хитрий.
Хто в ліс, а хто по дрова поліз.
Хто два зайці гонить, жодного не здогонить.
Хто меч підійме, той від меча й загине.
Хто мовчить, той трьох навчить.
Хто як постелить, так і виспиться.

Це ще вилами по воді писано.
Цяця, цяця та в кишеню.


Час- це гроші. Через дорогу навприсядки.
Чиє б нявчало, а твоє б мовчало.
Чує дзвін, та не знає, звідки він.
Чужа душа - темний ліс.

Чужа хата - гірше ката.
Чужий кожух не гріє.


Шкурка вичинки не варта.
Шукай вітру в полі.



Щедрий на батьківські гроші.
Що бог не дав, то все в торбу.
Що написано пером, того не виволочеш волом.
Що сіре, те й вовк.


Язик без кісток, що хоче лопоче.
Язик до Києва доведе.
Як відкусиш багато - ковтнеш мало.
Як гукнеш, так і відгукнеться.
Як дбаєш, так і маєш.
Яке коріння, таке й насіння.
Як з неба впав.
Який їхав, таку й здибав.
Який Сава,така й слава.
Який харч, така й робота.
Як кіт наплакав.
Як корова язиком злизала.
Ясла до коней не ходять.
http://abetka.ukrlife.org

///

Багато грому - мало дощу
Вітер віє і не знає, що погоду він міняє.
Вовка ноги годують.
Вода в решеті не встоїться.
Вода з вогнем не товариші.
Всі ріки до моря ведуть.
Вчорашньої води не доженеш.
Глибока вода не каламутиться.
Гостре словечко колить сердечко.
Де верба, там і вода.
Де один грибок, там цілий вінок.
Добре слово будує, а зле руйнує.
Добре слово краще за цукор і мед.
З вогнем не жартуй, воді не вір, із вітром не дружи.
За словом в кишеню не полізе.
Земля найбагатша, вода найсильніша.
Знаєш - кажи, а не знаєш - мовчи.
І від солодких слів буває гірко.
І гриба знайти треба мати щастя.
І на вовка буває пригода.
Кожний дубок хвалить свій чубок.
Краще почервоніти, як посиніти.
Ласкаве слово, що весняний день.
Люди дякують дощеві, а подорожній лає.
Назвався грибом - лізь у кошик.
Не кидай слів на вітер.
Не мни слова, говори просто.
Нема тіні без світла.
Один скаже, другий прикаже,
Одне дерево ще не ліс.
Одне приємне слово наче сад цвіте.
Пар костей не ломить.
Птицю пізнають по пір'ю, а людину по мові.
Розумній голові досить двох слів.
Сади деревину - будеш їсти садовину.
Сказав, та не зав'язав.
Сказане слово - срібло, а мовчання - золото.
Скільки сніг не лежатиме, а розстанути мусить.
Слова щирого вітання дорожчі за частування.
Слово - не горобець, як вилетить, то вже його не спіймати.
Слово не полова, язик не помело.
Слово не стріла, а ранить глибоко.
Сніг, завірюха, бо вже зима коло вуха.
Сонця в мішок не зловиш.
Тепле слово і в мороз зігріє.
Тепле слово і кішці приємне.
Тиха вода людей топить, а швидка - тільки лякає.
Холодним словом серця не запалиш.
Хоч мороз і припікає, зате комарів немає.
Хоч річка і невеличка, а береги ламає.
Хто змок, той води не боїться.
Чим темніша ніч, тим ясніші зорі.
Шабля ранить тіло, а слова душу.
Як овечка: не мовить ні словечка.
http://abetka.ukrlife.org

Про професії

Гостинна хата
Тесляре,тесляре, збудуй мені хижку
В зеленім садочку, в квітучім затишку.

Змуруй мені, муляре, піч та рівненько,
Щоб в хаті зимою було всім тепленько.

Ти справ мені, столяре, двері й віконця,
Поріг від дороги, а вікна до сонця.

А ти мені, скляре,встав скло ясне в рамку,
Аби мені сонце світило від ранку.

Ковалю, ковалю,зготов мені ключик,
І сильні завіси,й замочок блискучий.

Я буду раденько замок відмикати,
Щоб ви не минали гостинної хати.
Марійка Підгірянка


Кузня
Грім гримить, перекликається,
Аж здригається земля.
А до грому озивається
Чорна кузня коваля.

Тут куються блискавиці
Для небесних колісниць,
Тож коваль наш не боїться
Ні громів, ні блискавиць.
А.Качан


Перші кроки
Посилаючи з неба сигнали,
Космонавти в зорі вогняній
Над Землею так довго літали,
Що відвикли ходити по ній.

Ось прибув корабель із орбіти,
І невміло, як діти малі,
Вони заново вчаться робити
Перші кроки по рідній землі.
А.Качан


Рідні береги
Коли акацій білий цвіт
Запах на березі крутому,
З далеких мандрів теплохід
Вертався поночі додому.

За бортом – хвилі вороні
І море в темряві гуркоче.
Та ось, як вогник у вікні,
Маяк заблимав серед ночі.

Він випромінював тепло,
До себе кликав крізь негоду,
І дужче битись почало
Залізне серце теплохода.

Світив цей вогник-трудівник
І моряку біля штурвала,
Але дивитися в той бік
Сльоза солона заважала.

Бо це горів для моряка
І цвів на вітрі, мов жарина,
Не просто вогник маяка,
А перший вогник України.
А.Качан



Хвилювалось море
Хвилювалось море, лащилось до скель,
Бо на рейді якір кинув корабель.
Ось зійшли на берег браві моряки –
На вітрах засмаглі, горді та стрункі.
В моряків ще грає море у очах
І синіють смужки неба на плечах.
Звідки повернулись ці морські орли?
Сині смужки неба де вони взяли?...
Мабуть, морякам цим плавать довелось
Там, де синє море з небом обнялось.
А.Качан


Чим пахнуть ремесла
Мають ремесла свої аромати:
Тістом в пекарні пахне, малята.
Мимо столярні пройдете зрана –
Гостро запахне стружка духмяна.
Лаком і фарбою пахне маляр,
Цеглою – муляр, замазкою – скляр.
Куртка шоферська пахне бензином,
Одяг робочий – мастилом машинним.
Пахне кондитер мускатами, тминами.
Лікар – аптекою і вітамінами.
А хлібороби, що ходять за плугом,
Пахнуть чорноземом, полем і лугом.
Морем і рибою пахне рибак…
Тільки неробство не пахне ніяк.
Ледар пахтиться духами старанно,
Та пахне він, діти,
Усе ж препогано.
Джанні Родарі


У млині
Тут зерно машини мелють.
Повно борошна в мішках.
Білі стіни. Біла стеля.
Білі сутінки в кутках.

Білі руки. Білі ноги.
В білім мороці – слова.
В мукомела молодого
Біла-біла голова.

Тільки що за диво дивне!
Майстер сивим тут ходив,
А умився після зміни
І одразу став рудим.
Л. Кудрявська