Запорізький козак
Що би хто не звелів,
що би хто не казав,
я сьогодні таки
запорізький козак.
Хоч не сіється вус,
Хоч на зріст я малий –
українські шляхи
в Січ мене завели.
В мене коник баский,
в мене шабля – лиха.
Ворог схоче прийти –
бережеться нехай!
В мене спис – до зорі,
В мене пісня дзвінка.
Я із славних отих
кошового Сірка.
Що для мене орда?
Що для мене москаль?
Од козацьких атак
хто, скажіть, не тікав?
У вогні не горів,
у воді не тонув,
Я здолав у борні
смерть свою не одну.
Сивий степ – з-під копит,
а з-під весел – моря.
Над моїм знаменом –
Мономаха зоря.
В когось є далина
і своя сторона,
а для мене лишень
Україна одна.
Йосип Струцюк.
///
За честь і гідність України,
За волю, правду і добро
Вони боролись щохвилини,
Їх кров лилася як вино!
Всіх ворогів вони долали,
Всі землі наші зберегли,
Завжди від лиха захищали
І гордо прапор наш несли!
Сини Твоєї Батьківщини,
В них сила духу непоборна!
Козацтво - слава України,
Це гордість наша всенародна!
http://levko.info///
Незалежна і Єдина
Що то, діти за країна –
Неба синього блакить,
На ланах у серпні жито
Стиглим золотом блищить?
У якій, скажіть, країні
Клімат лагідний, м’який?
Бог відводить буревії,
Негаразди всіх стихій?
Люди мудрі, працьовиті
У країні тій живуть.
На чуже не зазіхають
І свого не віддадуть.
У якій іще країні
Так земля родить охоча?
Наче пісня солов’їна –
Мова ніжна і співоча?
Гори є і полонини,
Є моря, річки, ліси…
Загалом, то є країна
Невимовної краси!
Гордо, голосно, дитино,
Ти назви ім’я країни,
У якій, хвалити Бога,
Народився і живеш.
Їй дочкою є чи сином
І, коли ти підростеш,
Будеш їй творити славу,
Розбудовувать державу.
Отже, зветься ця країна,
Незалежна і єдина –
Наша ненька – Україна!
Наталія Козленко
Українською говори
Чи живеш біля моря синього,
Чи в степу, чи обіч гори,
Ти не будь малоросом, сину мій,
Українською говори.
Чи ідеш міською дорогою,
А чи стежкою на селі,
Говори українською мовою,
Бо живеш на своїй землі.
І не слухай ворожих натяків,
Мов «забули за сотні літ»,
Це ж бо так, як забути матінку,
Що пустила тебе у світ.
Чуєш, як розмовляють соняхи,
Як шумлять густі явори,
Як від рідної мови сонячно?
Українською говори!
Валентина Бондаренко
Найкраща земля
Бідкався ослик
Мамі і тату:
– Як же то прикро –
Не вміти літати!
Мрію побачити
Я з височіні
Гори блакитні,
Переліски сині,
Луки барвисті,
І річку, і поле,
Рідну леваду
І все, що довкола.
Кажуть, на світі
Країн є багато.
Кажуть, життя в них –
Справжнісіньке свято.
Та як в чужинські
Краї помандруєш,
Зараз же рідне,
Своє поцінуєш.
Серцем тоді
Ти побачиш здаля,
Де в білім світі
Найкраща земля.
Я ж зрозуміти
Не можу ніяк:
Справді це так,
А чи й зовсім не так.
Щоб таємницю
Тих слів розгадати,
Хай би там що,
Я навчуся літати. –
І заповзявся,
І заходився!
Спершу у сойки
Він довго учився.
Потім синиця
Поради давала,
Й спритна сорока
Літати навчала.
Досвідом щедро
Ділились чижі,
Горлиці, вивільги,
Дятли, стрижі.
Навіть ворона,
Взявшись у боки,
Гордо й поважно
Давала уроки.
Дивлячись в небо
Зранку до ночі,
Ослик томив собі
Голову й очі.
Вже і на луках
Учився літати,
В полі, на вигоні
І коло хати.
В балці старався,
В зеленім яру.
Ледь не влетів
У борсучу нору.
І хоч наука була
Чимала,
Ослику втіхи
Вона не дала.
Аж нагодилася
З лісу сова.
І прорекла вона
Мудрі слова:
– Копита не крила,
І ослик не птах.
Ніхто ще не бачив
Осла в небесах.
Упертість похвальну
Ти виявив. Втім
Ця істина здавна
Відома усім:
Хоч зблизька дивись,
Хоч дивися здаля,
Найкраща у світі –
Рідна земля.
Оксана Кротюк
Я крихітка хліба…
Я крихітка хліба,
Я крапелька моря,
В колоссі
Мале я зерня.
Прапрадідів земле,
У скруті і горі
Ніколи тебе
Не зміняв.
Штиками прошита,
Заюшена кров’ю,
Обпалена шквалом вогню –
Уклін тобі, земле,
З палкою любов’ю,
Ні в чому тебе
Не виню.
У горі і скруті
У світі єдину
Нікому тебе не віддам.
I горе, і радість,
Моя Україно,
Ділитимем все пополам.
Віктор Геращенко
Не цінується ніщо так у житті, як воля…
Не цінується ніщо так у житті, як воля,
Незалежна Україна – вистраждана доля.
Народ вирів: час настане, він порве кайдани
І здобуде собі волю, незалежним стане.
Дух козацький, запорізький жив, до волі линув,
Із колін піднявсь народ мій, вижив, не загинув.
Він ростив, плекав, леліяв червону калину –
Свою долю і надію – символ України.
В згуртуванні – міць народу, у єднанні сила,
Розцвіте, розбагатіє Україна мила.
І під стягом синьо-жовтим та гербом-тризубом
На віки свою Вкраїну збережем, не сгубим.
Віктор Геращенко
http://www.poeziya-ukrainy.com.ua
Комментариев нет:
Отправить комментарий